Розкажи коротко про себе – де народилась, навчалась. Чому стала флейтисткою? Як вирішила змінити своє повсякденне життя?
Я народилася у Львові і з чотирьох років займалась музикою — спочатку співала і грала на сопілці у ансамблі Мирослава Корчинського і у музичній школі номер 2 теж у класі М.Корчинського. Це вже були досить інтенсивні роки навчання, хоч тоді видавались грою і все ішло легко і природньо своїм ходом. Я дуже любила бути на сцені і мабуть саме це стало головною причиною, чому я продовжила займатись музикою і вступила в 10 років до Львівської десятирічки (Школи-інтернату ім. С. Крушельницької). Перейшла на флейту без довгих роздумів — це видавалося найлогічнішим продовженням після сопілки для такої маленької дівчинки, якою я тоді була.
Марічко, скільки часу ти мешкаєш у Зх. Європі?
У західній Європі я живу уже більш ніж 16 років — це майже половина мого життя.
За цей час у твоєму житті відбулось багато змін. Що зокрема?
Так, звичайно. Я стала дорослою 🙂 отримала вищу освіту, отримала гарну роботу, одружилася, народила дітей — все те, що в оптимальних умовах можна встинути між 18 і 35.
Ти народилась і виросла у Львові, в Україні. Тут навчалась, здобула музичну освіту. Чому не залишилась вдома?
Під кінець шкільних років виникла думка продовжити навчання за кордоном. В цьому мене дуже підтримував мій вчитель флейти Іван Левкович. Він завжди хотів мене якось випровадити “у світи”, як він казав. Тож майже відразу після закінчення школи і вступу до Львівської консерваторії, я вступила до Ляйпціґської консерваторії і навчалась паралельно. Знову ж таки я не планувала залишитись, все так склалося, оскільки під кінець навчання я почала працювати, також моєму чоловікові – органістові і німцеві – було б мабуть нелегко переїжджати в Україну. Зрештою, в Європі я почуваюся дуже комфортно, як удома.
Батькам не було шкода відпускати тебе за невістку в Німеччину? Може, пригадуєш щось цікаве зі свого весілля?
Я думаю, всім батькам шкода відпускати свою дитину. Лиш сто років тому це було інше село, 50 років тому, інше місто, а тепер – інша країна. Це вже незворотній процес глобалізації.
Як ти живеш тепер? Де працюєш?
Останні 10 років я живу у Нідерландах і процюю у Королівському концертхебау оркестрі у Амстердамі. Життя в Амстердамі дуже різноманітне — тут можна собі знайти все, що потрібно, бути тим, ким ти є і менш-більш робити те, що хочеш, не відчуваючи великого соціального тиску.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Як даєш собі раду з трьома дітьми? Просто чи непросто облаштувати побут багатодітній родині?
(Може це не для друку — але зараз я паралельно роблю орігамі для середнього, одягаю і годую наймолодшу і дивлюся за старшим, який гонить на вулиці)…
Життя з дітьми дуже цікаве і різноманітне, але інтенсивне й виснажливе. Я мушу вміти робити кілька речей одночасно і добре розподіляти час, працювати дуже ефективно. Як музиканти ми з чоловіком в принципі не маємо вільних днів, хіба що свідомо вирішуємо, що сьогодні не будемо займатися. Але таке буває рідко. В музиці робота ніколи не закінчується, бо неможливо сказати — завдання завершене, твір вивчений — такого не буває, завжди щось можна ще вдосконалити. З чоловіком ми намагаємось рівномірно розділяти домашні обов’язки, догляд і виховання дітей. Звичайно, що роботи є більше, ніж нам є під силу і ми завжди недосипаємо і не встигаємо. Але діти ростуть дуже швидко і зараз уже можуть гарно бавитись разом, що звичайно є позитивним боком багатодітної сім’ї. В будь-якому разі ми намагаємось якомога більше часу проводити з дітьми і поки що нам це досить добре вдається.
Розкажи і про свою концертну діяльність. Яка у вас програма? Де виступаєте? Де би хотіли виступити?
Кожного тижня ми вивчаємо нову програму і маємо від двох до чотирьох концертів. Виступаємо на всіх континентах, але найбільше у Амстердамі і Європі. Впродовж двох наступних сезонів гастролюємо у всіх країнах ЄС, також незадовго поїдемо до Кореї, Японії, США. Найбільше я люблю виступати у маленьких ансамблях, часто зі своїм чоловіком органістом і клавесиністом. Це дуже гарно доповнює переважно романтичний оркестровий репертуар бароковими творами.
Також дуже тішуся, що маю в Нідерландах музикантів-однодумців — як наприклад співачка Олександра Ленишин і піаністка Оксана Іващенко. Разом ми створили програму “Така її доля” на тексти Тараса Шевченка і записали диск з нагоди його 200-ліття. Маємо ще багато інших ідей. Ще б я хотіла більше співпрацювати з музикантами в Україні і частіше виступати у Львові. Крім того, зараз мені щораз більше подобається педагогічна робота, тож планую розвиватися в цьому напрямі. А як ще буде трохи більше часу, обов’язково повернуся до вільної імпровізації, якою я займалася ще під час навчання у консерваторії. Як часто ти буваєш в Україні? Як виглядає для тебе українське життя збоку? Ти ж маєш із чим порівняти.
Останнім часом не дуже часто — лише влітку. Але думаю, що тепер, коли діти вже трошки підростають, буду мати можливість приїздити частіше. Україна – то країна парадоксів, є багато проблем, але я намагаюсь більше звертати увагу на позитивні зміни. Бачу талановитих і освічених людей, вируюче музичне і культурне життя у Львові, нові книжки, виставки, і т. д. Бачу, що є люди, які можуть своєю працею забезбечити собі пристойне життя і мають можливість самовиразитись; спеціалістів, які працюють у іноземних роботодавців в Україні і не обов’язково мусять їхати геть. Такі інституції як УКУ дуже надихають, є багато гарних інших ініціатив. В будь-якому разі видно людей, які чогось прагнуть і шукають, є рух— і це дуже обнадійливо.
Дякую за цікаву розмову.
Нехай тобі щастить на гарних людей та цікаві події!
І щоб усе задумане встиглося!
Автор фото – Соломія Романюк
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
