Софія Філіпчук – молода художниця зі Львова, яка знайшла себе у власному форматі й працює над своїми ідеями, постійно їх вдосконалюючи.
– Софіє, ти ж недарма така ідейна і талановита, правда? Твій тато – відомий бард Зіновій Филипчук, мама – директорка музею Т. Шевченка у Львові. Навіть бабуся Євгенія плете килимки. А ти завжди хотіла бути художницею?
-Так думаю гени і виховання все таки вплинули десь трохи. 🙂 Ще окрім всіх вище згаданих родичів, дідусь писав нам казки в листах, і надсилав поштою. Словом, сім’я таки творча. Не пригадую, щоб в дитинстві я мріяла стати художником. Пам’ятаю, що хотіла бути садівником, поштарем або доглядати за всіма котами на світі а в школі я мріяла стати модельєром, тому і вступила у коледж ім. І.Труша на відділ моделювання одягу та художньої вишивки. Але усвідомлення щодо творчих планів прийшло згодом, вже, мабуть, під кінець навчання, коли вітер з голови трохи вилетів і прийшла дорослість. 🙂 Хоча стіни нашої квартири завжди були розмальовані, ще з початкової школи. І стеля теж.
– У тебе є сестра-близнючка Мар’яна. Вона допомагає тобі чи має інше захоплення у житті?
-Мар’яна навчалась на економіці, вона ще зі школи любила математику, на відміну від мене. Але зараз так сталось, що ми займаємось схожими речима. У неї є власна справа – фірма з виготовлення листівок ручної роботи, а також вона флорист та декоратор. Колись і я займалась декором, але в мене не настільки сталеві нерви, як у неї а зараз ми підтримуємо одна одну, хоча я художник в душі, а вона директор. Мар’яна – то моя стіна. Інколи вистачає кілька слів, щоб я далі продовжувала робити те, що роблю. Бо бувають різні моменти, що опускаються руки, і тут приходить супер-сестра і чарівною паличкою все ставить на своє місце. Інколи ця паличка – просто слова: «Софіє, ти крута!»))))
– З чого починалась твоя творча стежина? І що за цей час (то вже скільки років?) ти зробила?
-Якогось чіткого початку немає, я дуже довго вчилась, більше 10-ти років, що, мабуть, не є дуже правильним рішенням. Час навчання – це все таки ще досить дитячий період, і коли я в 25 років прийшла додому з трьома дипломами, і почала думати, і що далі, то було якось невесело.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Пригадую чітко той день, коли я встала зранку, сіла за комп’ютер і подумала: «То що я буду робити в житті»? Це була весна, а в період літа я пробувала все, що можна: думала про вибійку, про гіпс, про шиття, про вишивку, про естамп, про принти, про різьбу. Здавалось стільки років навчання, а все треба знову починати вчити з нуля. Тому я вважаю, щоб стати чи художником чи виробником чи майстром, вистачить років з 2-3 навчання в закладі і решта саморозвитку чи вдома з ютубом чи у наставника, якому ви довіряєте.
Я спробувала багато речей і зрозуміла, що мені подобається робити, те що видно,і що має результат, який подобається не тільки мені, а й іншим. В той час у Львові дуже почали акцентувати увагу на декоративному оформленні закладів, подій та свят і все воно було таке некрасиве, що я вирішила не нарікати на те, що є , а запропонувати свій варіант і створила Салон Ідей «Пачка». Це була моя перша серйозна робота, де я буда і директором, і менеджером, і виконавцем, і художником. 🙂 Це все було досить успішне, як мені тоді здавалось, я почала сама заробляти на себе, навіть купувати якусь техніку чи їздити на відпочинок не в село до бабусі, а за кордон.
З часом, все таки той художник зсередини почав рватися на волю, і поступово я це діло залишила. Це був хороший досвід, але будь-яку справу потрібно розвивати, а там я зупинилась. І потрохи почала займатись ілюстрацією, бо маю слабкість всього життя – книжки, особливо дитячі.
Ще під час навчання, я почала робити спершу листівки ручної роботи, а потім друковані. Ця справа є й моєю улюбленою до сьогодні, хоча попри все я завжди щось міняю, якось так виходить, що десь раз в два роки я змінюю трохи свою роботу. Навіть був період, що захотілось піти в офіс до людей, виконувати чужі завдання, і працювати на когось. Це теж був класний досвід, правда вистачило мене на три місяці. Після чого настав період, коли я була всюди і робила все, що стосується творчості.
Я започаткувала проект «Баба-жаба» про історію і моєї бабці і загалом нашу українську історію з моїми ілюстраціями та оформленням, також більш серйозно почала працювати над іншим проектом «На дереві» – це, якщо коротко, мій невеличкий бізнес – онлайн магазин моїх виробів з дерева та поліграфії. Також було кілька інших проектів, де мене запрошували та власні виставки, з якими я трішки подорожувала по Україні та Польщі.
– Ти працюєш тільки над тим, що любиш чи виконуєш замовлення? Якщо так, то що тобі можна замовити?
– Був період, коли я виконувала все на замовлення, практично усі пропозиції розглядала і співпрацювала з багатьма людьми. Зараз я стараюсь братись за те, що і мені цікаво. Хоча все ж таки я б хотіла на деякий час зупинитись повністю і втілити в життя власні ідеї, які вічно ображено чекають, коли закінчаться всі мої дедлайни. Але є багато пропозицій, від яких важко відмовитись. Саме зараз я малюю ілюстрації до казок одного дідуся з Польщі. Там такі історії, яких я і ніколи не чула і важко навіть уявити, тому це теж цікаво і мені. А ще мені написала одна жінка, щоб я виготовила з дерева брошки з малюнків її сина. Це, як на мене, прекрасна ідея, я її втілила в життя, і зараз запропонувала малому Макару співпрацю: він малює малюнки, мама, надсилає їх фото мені, а я створюю макет і виготовляю це з дерева. Я не знаю, чи буде успіх в такій справі, але це мені дуже подобається і я в захваті від малюнків малого художника. Словом стараюсь поєднувати те, що приносить радість і те, що приносить хліб. 🙂
– Ти б могла ходити щодня на роботу і попри те працювати над своїми авторськими речами чи це не для тебе? А чому?
– Був у мене такий досвід, коли я ходила в офіс на роботу, а потім ще й робила своє. Часто виходила в 11 вечора з офісу, і приходила ще в суботу. Цей директор був трохи здивований. Яя це все поєднувала і навіть все вдавалось, але мене вистачило не надовго. Моя робота для мене – це свята річ, хоч бувають моменти, коли хочеться просто лежати і нікуди не спішити, але все ж таки це моє життя. А коли я працювала в офісі, то зіштовхнулась з дивним ставленням до роботи, коли люди обожнюють гроші, а не власну справу, тому у нас не склалось. Хоча колеги були чудові, і я навіть трошки за ними сумую.
– Що хочеш побажати усім молодим творчим людям?
– Колись як ми були дітьми, ми любили таке питання «ким ти хочеш стати коли виростеш?» І всі без жодних впливів говорили свої бажання. Тож сядьте собі зручно в крісло, відкладіть будь який телефон чи комп’ютер і подумайте – ким ви хочете стати. І просто робіть це. Але з таким щирим зацікавленням, як у дитинстві.
Дякую за розмову. Бажаю тобі творчої наснаги, реалізації та процвітання. Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
