Зимові свята були вже на носі. А якщо насправді, то на носа Меланці впала велика лапата сніжинка. І поки дівчина хотіла її здмухнути, сніжинка стала краплею чистої води і стекла вниз. Смішно, аж лоскітно!
“І чому ті люди так метушаться під кінець року? – міркувала собі Мелася, оминаючи заклопотаних покупців на території великого базару, – так, ніби не кінець року, а кінець світу!”
Міркування Меласі трохи були правдою, бо давні вірили, що кінець старого року і початок наступного – це символічне вмирання і народження Сонця. Але куди ж нам до Сонця – і на Землі турбот не бракує. А ще й коли свята, як ті лапаті сніжинки, вже на носі – встигай тільки дмухати!..
Розцяцькована вітрина подарункової крамниці вабила і спокушала. Мелася, як справжня естетка, не могла її оминути. Довкола – ялинки, сніжинки, порцелянові лялечки і сніговики! А як усе виграє і міниться світлом і блиском!
“Все! Попрошуся в цю крамницю жити! На усі свята, аж до Стрітення!” – постановила собі Меланка і запитала, скільки коштує ось цей сніговичок, що причаївся під лапатою гілкою зі штучним снігом. Та, почувши ціну, враз змінила своє емоційне рішення жити у подарунковій крамниці. Що ж, – гарно, але не для її тоненького гаманця студентки-третьокурсниці…
Дівчина пішла вгору сходами і вперлась у двері сувенірної крамнички, про яку, либонь, усі забули. А що була ця крамничка в кутку чи навіть у закутку великого базару, то й завертали сюди найсміливіші. Або такі, як Меланка…
Та що там довго оповідати – обрала Мелася гаптованого білого янгола, легкого і цікавого. Хотіла б залишити собі, але хіба вона маленька?! Та краще подарує сусідській бабусі Мілі, котра живе самотою і нікого в цім світі не має, окрім голубів на підвіконні та кота Мацька в підвалі.
Напередодні Різдва Меланка ґречно постукала до пані Мілі у віконце. Сусідка здивувалась, бо ж голуби так впевнено не стукають… аж тут – Мелася!
– Вітаю Вас, дорога пані Мілю, з Різдвом! Нехай цей янгол буде Вам на втіху і на згадку про мене! – на одному подиху промовила дівчина.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– Дякую, дитинко! – пані Міля вже тримала в руках ошатне пуделочко і намагалась збагнути, чи ж не сам янгол щойно прилетів до неї із подарунком. Та коли збагнула, що той янгол мав голос сусідської дівчини Меланки, то лиш усміхнулась і притулила пуделочко з подарунком до себе.
Наступного дня до пані Мілі прийшла родичка Зоня. Вона принесла багато смаколиків до свят і продуктів на щодень. Ще й ялиночку маленьку із зіркою на вершечку.
“Чим же я віддячу Зоні? Вона така добра до мене!” – поміркувала собі пані Міля і… віддарувала їй гаптованого янгола. Адже у Зоні – внуки, і комусь цей ангелик буде доречним на зимові свята.
Пані Зоня принесла гаптованого янгола додому і одразу ж заховала на верхній поличці в шафі. А що мала не одного внука, а цілих чотири, то не знала, кому з них того янгола подарувати – щоб не образились інші.
Через кілька днів пані Зоня звітала до своєї кравчині Оксани. А що знались вони давно, то й щоразу окрім ділових стосунків із пошиття нових вдяганок, пані Зоня потішала давню приятельку традиційними подарунками до великих свят.
Гаптований янгол дуже сподобався кравчині Оксані. Вона мала так багато роботи, що й забула про зимові свята, які вже, як каже її донька, на носі. Янгола пані Оксана заховала між замовленнями своїх клієнток і подарувала донечці тільки на Старий-Новий рік.
А донечку пані Оксани звали, звичайно ж, Мелася. Сказати, що Меланка була здивована – нічого не сказати! Вона ж так хотіла мати цю дивовижну прикрасу! Але як мама дізналась про її найсекретніше бажання? Як?
Оксана Кришталева, Львів
