Наталя Кляшторна представила світові видання альбомного типу “Народне вбрання Західної Бойківщини», матеріали до якого збирала протягом 15 років. Є там і практичні розробки.
– п. Наталю, насамперед вітаю Вас із виходом такої ґрунтовної цікавої праці. Адже відомо, що в Україні багато неймовірних розвідок і навіть відкриттів, та не всі вони мають змогу прийти до людей. Отже, про що альбом-книга і які розділи має?
Н. Кляшторна: книга про народний одяг, про те, з чого складався, як виготовлявся, як компонувався і як видозмінювався. У книзі висвітлюються художньо-стильові риси бойківського строю мешканців гірської частини українсько-польського пограниччя. Я вирішила зосередитися на одяговій традиції мешканців мікрорегіону, в центрі якого було містечко Літовищі. Зараз воно перебуває в межах Польщі, як і більшість тої околиці, про вбрання якої пишу – за винятком хіба що західних меж сучасних Турківського та Старосамбірського районів Львівщини. Одягову культуру західних бойків кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. я описала на основі польових матеріалів, зібраних серед західних бойків, які були переселені 1951 року в південні області України. Використовувала також одягові експонати музейних збірок в Україні та за кордоном, реліктові родинні фотокартки та літературні джерела. Назви, якими бойки позначали складові свого одягу, зібрані до словничка. Не втрималася і подала також народні приказки і коломийки про одяг. Вони неймовірно промовисті! Вступна частина, словник і підписи під фото та ілюстраціями дублюються також англійською та польською.
Не секрет, що про бойківське народне вбрання відомо менше, ніж про стрій гуцулів чи лемків. Значно менше бойківського одягу реконструюється, рідко бачимо його на подіумах під час презентацій традиційного вбрання, мало представлений він також у приватних колекціях. Багато старих бойків заповідали поховати себе у старому вбранні. Отак і відійшли – в реліктових чепцях, сорочках зі шпінками, запасках, спідницях… Тому ці речі є рідкістю, а книгу хотілося зробити з прицілом на майбутнє. Себто не тільки розповісти про одяг і показати його взірці, але й пояснити, як виготовлялася та чи інша річ. Знайдете у книзі окремим розділом технологію виготовлення основних компонентів бойківського строю. Розроблені крої та описані етапи роботи з виготовлення жіночої і чоловічої сорочок, лейбика, спідниці, запаски, двох видів штанів. Подана також конструкція чоловічого сірака з двома фалдами – особливої бойківської верхньої ноші. Відтак, керуючись книгою, можна виготовляти взірці бойківської ноші для шкіл, народних колективів. Зрештою, для всіх бажаючих.
– Отже, Ваше дослідження — не лише історичне, а й практично-ужиткове. А які ще корисні речі можна почерпнути із книги “Народне вбрання Західної Бойківщини»?
Н. Кляшторна: любителям народної культури цікавими будуть архаїчні орнаменти бойківської вишивки. Детальний опис ручних робіт допоможе оволодіти давніми, вже забутими способами вишивки, отримати традиційні бойківські взори для бісероплетіння або плетіння вовняних крайок. Є описи, як виготовлялося сукно, як вичиняли шкіру на кожухи або на пояси і взуття.
Традиційне вбрання мікрорегіону я хотіла показати на широкому історичному тлі. Кінець ХІХ – початок ХХ століття приніс великі зміни в усталене життя галицького суспільства. Зростають міста, розвивається торгівля, прокладаються нові залізничні шляхи, з’являється можливість не тільки заробити на угорській рівнині, але й емігрувати до Америки. Всі ці фактори сприяли трансформації одягової культури гірської Бойківщини. Одяг змінювався не тільки від села до села, від долини однієї ріки до долини іншої – одяг також змінювався з плином часу. Про це також читач знайде у книзі. І побачить ілюстрації, бо одяг треба насамперед бачити.
– Скільки ілюстративного матеріалу вміщено у Вашому дослідженні?
Н. Кляшторна: без іконографічної бази книжка про народний одяг мало чого варта. До уваги читачів – не схематичні і стереотипізовані малюнки, а справжні історичні реконструкції, виконані польським художником Каєтаном Кєлісінським у першій половині ХХ ст., а також відомою українською маляркою Оленою Кульчицькою у 20-30-х рр. ХХ ст. У книзі вміщено понад 200 фотоілюстрацій раритетів бойківської одягової культури, 35 унікальних старовинних світлин, фрагмент мапи Бойківщини. Варто окремо сказати про фотосесію із живими моделями – парою нащадків бойків з окресленого терену. Вони демонструють у книжці жіночий і чоловічий одяговий ансамблі, характерні саме для цього мікрорегіону.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– Розкажіть трішки про сам процес дослідження. Чому Вас зацікавили саме бойки і що особливого є в культурі цієї етнографічної групи? Це якось пов’язано із Вашою біографією?
Н. Кляшторна: Перша інформація, яка викликала в мене живий інтерес до бойківського вбрання, – це усні спогади та старі родинні фотографії західних бойків, переселених примусово в 1951 році в чотири південні області України. Я виросла в родині таких переселенців на Херсонщині. Але моє покоління традиційного одягу вже не застало, хіба що десь у скринях з приготованим на смерть. Натомість 15 років тому під час експедицій на Одещині, Миколаївщині, Донеччині, Херсонщині, а також на Львівщині, я зустріла багато старших людей, котрі виросли в одязі домашньої роботи. Вони мали що згадати – і про те, як його виготовляли, і як прикрашали, і як носили… Я фотографувала кожну складову строю, яку вдалося побачити, сканувала родинні фотоархіви. Коли починаєш роботу – думаєш, що знаєш уже майже все. Та в процесі з’являється щораз більше питань. Наприклад, як пов’язували крайку, де були її кінці? Сучасні реконструктори пов’язують зазвичай спереду збоку, щоби довгі кінці звисали. Багато людей доводили, що все було саме так – причому, що в чоловіків, що в жінок чи дівчат. Проте на жодній старій світлині я такого не побачила, жодного спогаду про це не зафіксувала. Коли ознайомилася з найстарішими колекціями бойківського вбранні, порівняла їх з найстарішими світлинами, літературними джерелами, тоді зробила висновок, що бойкині зав’язували свої крайки позаду – подібно, як робили це покутянки. Кінці не були довгими. Тільки в бойкинь була одна вузька крайка, а не дві. А бойківські чоловіки не використовували тканих поясів взагалі. Хіба що може під час театральних вистав. Хоча саме такі пояси красуються на сторінках збірників про народний одяг і навіть в музейних експозиціях на Західній Бойківщині. Також загадки були зі схемами вуставок, оздобленням сіраків, сезонними варіантами взуття, орнаментикою вибійок… Про це можна безкінечно розказувати.
– Чи були вже презентації книги і які відгуки одержали?
Н. Кляшторна: Здебільшого під час презентацій люди розповідали про свій досвід, як було в родинах, чому так мало збереглося взірців одягу, чому бойки не цінують свою спадщину так, як їхні сусіди, наприклад, гуцули, які на цьому навіть заробляють… В бібліотеці в Старому Самборі одна старша жінка сказала, що доторкнулася до культури, яка просто зникла на її очах, а їй тільки зараз стало жаль втраченого. Було багато побажань, щоби в книзі було і те, і інше… Всі хотіли би бачити одяг бойків з сусідніх мікрорегіонів чи навіть сусідніх етнографічних груп, щоби мати змогу порівняти його. Але тоді обсяг видання довелося би збільшити принаймні вдвічі. Такої змоги не було.
– Зокрема, чи були вже презентації на етнічній Бойківщині. Ви вже побували там чи тільки плануєте поїхати зі книгою? Наприклад, в музей Бойківщини у Самборі чи у Добромиль?
Н. Кляшторна: Вперше книга була презентована в Старому Самборі, а також у Турці, під час Бойківських фестин. У регіональних музеях презентації матиму вже по Різдвяних святах. Так вийшло, що книга побачила світ влітку, коли я вже була задіяна в інших проектах і перебувала за кордоном. Але перші сорочки за викройками у книжці кілька бойківських родин таки встигли пошити дітям до першого вересня. А хіба може бути краща промоція бойківської культури, ніж це?!
– Позаяк у книзі є практичні розробки щодо одягу та аксесуарів, то можна було би провести майстер-класи в Україні за Вашою участю? Ви б погодились на це?
Н. Кляшторна: Поки що були тільки пропозиції про лекції. Люди хочуть знати більше про одяг бойків, інших етнографічних груп Закерзоння. Вже маю дві підготовлені презентації. Але всюди і до всіх не приїдеш, з майстер-класом також. Саме тому всі техніки і крої подані в книжці, щоби з ними ознайомилося якомога більше людей. Цими напрацюваннями уже користуються. Впевнена, що з часом кількість реплік традиційного бойківського одягу тільки зростатиме, адже багато секретів бойківських майстрів уже розгадано.
Розшифрована також технологія пришивання навісної петлі зі скрученого шнура по борту лейбика. Саме обшиття сукняного одягу скрученим шнуром було колись візитівкою Західної Бойківщини, основною своєрідністю, за якою бойків і бойкинь впізнавали сусіди. Тому цілком виправданим вважаю розташування фрагменту такого декорування на обкладинці книжки. Особливо цікавою є конструкція «сірака на фалди» – давнього сукняного одягу бойків, який у кожному районі мав свої особливості.
Бойківська орнаментика не є впізнаваною. Щоби ближче дістатися до візуального коду бойків, до Миколая видали розмальовку з бойківськими взорами. Орнаменти взяли з трьох традиційних ремесел. Графеми не переобтяжували, щоби діти краще відчули бойківський ритм рисунку, головну його лінію. Знання про бойківський стрій та його оздоблення дуже знадобилися.
– Чи плануєте Ви й надалі досліджувати цю тему та розвивати її?
Н. Кляшторна: Плани маю дещо інші. Але тема не відпускає. Щораз більше нового матеріалу приходить. Можливо, подаватиму його в окремих статях. У цьому альбомі використала тільки частину того, що зібрала. У випадку західних бойків, рівно ж як і надсянців, холмщан, лемків, повоєнні депортації обірвали розвиток традиції, одягової зокрема. Про цю спадщину писати найважче, ці люди в розсіянні.
– Де можна придбати книгу “Народне вбрання Західної Бойківщини»?
Н. Кляшторна: Книга є в книгарнях – «Науковій Думці» на вул. Грушевського в Києві, у Львові – у «Глобусі» й у книгарні НТШ.
Дякую Вам, п. Наталю, за змістовну й корисну розмову. Нехай Ваша праця буде належно поцінована, а наступні здобутки — почуті й побачені! Зичу Вам успіхів і наснаги!
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
