Ми знайшли п’ятьох сучасних українських письменників та вирішили розпитати в них – що таке справжнє кохання, що надихає їх на творчість і які речі вони вважають теплими. Розмова виявилась дуже доречною напередодні Дня усіх закоханих і весни загалом!
Тетяна Белімова, «Трояндовий джем»
– Із чим ви можете порівняти справжнє кохання?
– Мені здається, справжнє кохання схоже на сукню, яка ідеальна пасує, сидить по фігурі, ховає недоліки і підкреслює звабливості. Одягнувши її, відчуваєш, що це твоя річ. Так само і в коханні: чоловік, який поруч, має викликати почуття гармонії, складеного пазлу, душевної рівноваги, у жодному разі не дратувати і не заважати (хіба ненавмисно). Напевно, це звучить дещо ідеалістично і недосяжно, хоча рецепт таких стосунків у коханні доволі простий: намагатися не засмучувати свою половинку, а навпаки старатися зробити щось приємне, дрібничку, дещицю, але яка гарантовано сподобається і викличе посмішку.
– Що вас надихає на гарні сюжети?
– На гарні сюжети надихає саме життя. Найбільше люблю слухати сімейні історії. Обожнюю, коли знайомі, особливо люди вже старшого віку, розповідають про власне знайомство з майбутнім чоловіком чи дружиною, показують весільні фото, розповідають про пригоди, смішні ситуації і навіть прикрі випадки. Це завжди надихає. Інколи декілька таких історій можна поєднати в одну для оповідання чи й навіть роману. А інколи такий сімейний переказ може стати лише фрагментом чогось значно більшого або ж відправним пунктом для цікавої оповіді, у якій всі інші події вигадуються і нанизуються на один-єдиний реальний факт.
– Які речі та яких людей ви можете назвати теплими?
– Напевно, теплими можна назвати всі «мі-мі-мішні» речі, які зараз, на щастя, знову в тренді. Це, звичайно, наші улюблені светрики і пледики, плетені рукавички і шалики, гламурні капелюшки і прості трикотажні шапочки, порцелянові горнятка і квіти у вазонах. Вони теплі навіть на дотик. Такі речі не вартують аж так дорого і не є чимось коштовним, але вони створюють атмосферу затишку. Я думаю, щастить тим людям, які вміють у таких простих речах бачити те, що надихає й окрилює. Ніби дрібничка, а викликає посмішку та поліпшує настрій. Що ж до людей, то тут відповідь однозначна: тільки доброта може зробити когось «теплим».
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Наталя Гук, «Євромайдан: Звичайні Герої», «Книга історій та рецептів смачного настрою»
– Із чим ви можете порівняти справжнє кохання?
– Справжнє кохання можна порівняти з кулінарним шедевром. Комусь він видасться замалим чи завеликим, другому – надто солоним чи гірким, ще декотрим – надміру вигадливим, або може, навпаки, дуже простим. Але його складові – одні й ті самі споконвіків: глибока повага, бажання зробити щасливим свою родину, душевна щедрість, щира радість, сердечне прощення, безкінечна доброта, мудре розуміння, палка пристрасть, янгольське терпіння. Головне – не жаліти. Дарувати коханій людині усе без міри! І тільки «перчинок» додавати малесенькими дрібочками, для більш виразного смаку неперевершеної страви.
– Що вас надихає на гарні сюжети?
– Гарні сюжети народжуються шляхом багатоетапного процесу, що складається із компонентів історичних, соціальних, психологічних і дидактичних взаємодій, які обумовлені розумовою і комунікативною діяльністю, і відбувається з непередбачуваними наслідками… Жартую! Гарні сюжети, неймовірні герої, карколомні пригоди і душевні хеппі-енди виникають з найфантастичнішого явища – справжнього яскравого життя!
– Які речі та яких людей ви можете назвати теплими?
– Теплі люди – ті, в серце яких живе любов. Вони здатні зігріти одним словом. Їхні очі завжди сяють ласкою. Біля них відчуваєш себе кращим, розумнішим і красивішим, ніж є насправді. Теплі – це такі особливі, щедрі люди, щастя яких вистачає на всіх оточуючих.
Святослав Черній «Теплі історії мрійника», «Теплі історії для неї»
– Із чим ви можете порівняти справжнє кохання?
– Йдеться про кохання чи любов? Для мене – це достеменно відмінні між собою терміни. Перше можна порівняти з поодинокою іскрою, яка, якщо її не роздмухувати та не підживлювати спільним бажанням, працею та ЧАСОМ, ніколи не розродиться полум’ям. Натомість, друге – це снігова куля, яка падаючи вниз насправді летить вверх, тобто стає сильнішою, набирає нових барв: досвіду, розуміння, довіри, емоцій, знань. Якщо куля з усієї сили влетить у якусь перешкоду, то з більшою ймовірністю проковтне її, зміцниться за рахунок неї, чого не в силі буде зробити маленька, не підживлена іскра.
– Що вас надихає на гарні сюжети?
– Не впевнений, що знаюсь на гарних сюжетах, проте розуміння, що всім вгодити неможливо дає почуття свободи та, власне, надихнення. Пишу про те, що мені близьке, цікаве, або ж те, що спостерігаю у повсякденні. Гарними чи негарними мої сюжети робить, власне читач, якого мій текст проймає до сліз, чи провокує на усмішку, або викликає думку, що текст не вартий уваги.
– Які речі та яких людей ви можете назвати теплими?
– Перефразовуючи цитату невідомого автора «дуже теплою є ранкова кава…пролита на коліна» Натомість, якщо трішки абстрагуватись, то речі не можуть бути теплими доти, доки ми не надамо їм відповідного рангу на внутрішній шкалі теплоти. Шкалу теплоти генерують емоції та почуття, тому серед двох тотально однакових светрів теплішим буде той від дружини, а не той, який Ви купили самі. З приводу людей – на мою думку, немає добрих чи злих, а є людські вчинки, які ми сприймаємо як добрі та злі. Відповідно до цього, в когось коефіцієнт доброти більший у когось менший. Важко точно охарактеризувати теплих людей – дуже вже широкий набір змінних можна внести до переліку. Як виняток, абсолютно тепла каста – бабусі .
Ірина Тетера, «Київ – New York. Зустріч, що розфарбувала життя», «Вибір без вибору, або Історія про те, у чому я ніколи не сумнівалася»
– Із чим ви можете порівняти справжнє кохання?
– Кохання, якщо воно справжнє – завжди безумовне. Воно приходить до життя людини, коли заманеться і так само покидає його, не спитавши дозволу. До того ж воно трапляється з нами несподівано, і не тільки тоді, коли спрямовано до незнайомця, навіть до старого друга. Одного разу ми просто дивимося в очі людині і розуміємо: весь попередній життєвий шлях було пройдено лише заради цієї миті. Власне, це єдине почуття, яке нам не підвладне. Холодно – ми одягаємося тепліше. Спрага – п’ємо воду. Відчуваємо біль – приймаємо ліки. І лише у коханні людина безпорадна. Воно управляє долями: руйнуючи або рятуючи – вибір належить саме йому. Тому і порівняти кохання я можу хіба що з залежністю, бо як тільки це почуття оживає всередині, ми втрачаємо зв’язок з реальністю, починаючи жити в ньому. Судячи з цього, можливо подумати, що це суща кара, але такий висновок помилковий. Кохання – завжди дар. Навіть якщо воно нерозділене. І дар любити по справжньому дається тільки справжньої людині.
– Що вас надихає на гарні сюжети?
– На сюжети книг надихає саме любов. Мені подобається розповідати про це почуття, іноді ідеалізуючи його, а іноді кажучи все як є, без прикрас. Мої герої закохуються і втрачають своє кохання. Живуть заради нього, або бояться уявити себе щасливими. Але щоб не траплялося з ними, читачеві завжди зрозуміли ці переживання, бо кожен з нас стояв перед вибором, думаючи, що приймає важливе рішення у житті: чи впустити любов до свого серця. Саме тому фінали моїх романів для багатьох виявляються несподіванкою. Вони вказують на те, що це рішення насправді ніколи не залежіть від нас. Трапляється так, що кохання, за яке ми боролися довгий час, не є вічним і навіть тривалим, а почуття, котре ми старанно відганяли від себе, всупереч нашим старанням, супроводжує усе життя. Врешті-решт, щасливим залишається лише той, хто живе по волі серця.
– Які речі та яких людей ви можете назвати теплими?
– Теплі люди для мене – це люди з мого оточення. Я легко сходжуся з новими знайомими, але не всі з них стають близькими, отже й “теплими”. Але ж я напевно знаю, що в мене є родина і друзі. Іноді я не стільки потребую їх підтримки, скільки впевненості у тому, що вони поряд понад усе. Саме від цієї впевненості мені стає тепло. А речі… Щоб стати теплими для мене вони повинні нести спогади. Коли береш в руки, наприклад, м’яку іграшку, або брелок і відразу, посміхаючись, згадуєш, як ця річ попала до тебе.
Слава Світова, «Жменька слів для доброго настрою», «Жила-була Я»
– Що вас надихає на гарні сюжети?
– Життя! Однозначно життя. Саме воно підкидає найкращі перипетії та пристрасті й, часом, навіть такі, що й не снились. Головне – помічати світ довкола себе, дістати навушники з вух, а погляд з телефону і спостерігати. Не просто слухати, але чути, не просто дивитися, а бачити. Пробувати розшифровувати емоції людей, котрі ідуть, біжать, їдуть поруч, пробувати вгадувати, фантазувати, придумувати: а куди вони ідуть, а хто чекає на них вдома, а чому розлютилася та жінка у метро, а чому дівчина їхала і витирала сльози, а чому той чувак вдавав, що у нього боліла нога? Саме так народжуються сюжети!
– Які речі та яких людей ви можете назвати теплими?
– Які речі та яких людей можна назвати теплими? Зима – завжди випробування для мене, тому що я катастрофічно боюся холоду! Люблю ходити вдома босою, люблю відчувати затишок, тепло і атмосферність, а коли цього немає, коли холодно і дме звідусіль, тоді рятуюся нашаруваннями теплого, дуже теплого одягу, спілкуванням з найближчими людьми і книжками. Читали книжку про хюге? Про мистецтво бути щасливим і створювати довкола себе особливу атмосферу комфорту, тепла і затишку. От і я так намагаюся. Свічки, ліхтарики, пухнастий килимок біля каміну, теплий плед, яскраві шкарпетки, глінтвейн (у який, окрім кардамону і гвоздики, обов’язково треба додати дольку апельсина – тоді пахне так, що аж у голові паморочиться!), обійми з донечкою і коханим, кототерапія! Усе це добряче зігріває взимку і дає можливість перезимувати з усмішкою.
– Із чим ви можете порівняти справжнє кохання?
– З чим можна порівняти справжнє кохання? Що для цього треба? Я останнім часом дуже обережно відношуся до фрази «справжнє кохання». Хіба буває кохання несправжнє? Чи серединка-на-половинку? Чи зіпсоване? Рафіноване й першокласне або таке, що втратило термін придатності? Кохання – це просто кохання. Воно або є, або його немає. Іноді ще, правда, буває його ілюзія, одержимість, закоханість, пристрасть. З віком, з часом, з мудрістю приходить розуміння усього цього, як і вміння відрізняти одне від одного) Для кохання потрібно, щоб було двоє. І потрібно, щоб ці двоє були собою, любили усім серцем і хотіли бути разом. Ну і ще трішки життєвої магії, звісно, бо куди ж без неї? Тоді все виходить по-справжньому!
P. S. Дякуємо “Брайт Букс” за сприяння
