Мода на вишивку породила цілу генерацію сучасних вишивальниць, котрі професійно і ретельно знаходять і збирають, вивчають і наново відчитують, відтворюють і дають друге життя прадавнім українським вишивкам з цілої України.
Вони співпрацюють з музеями та приватними колекціонерами, радяться на спільних сайтах, збираються на майстер-класи, обмінюються досвідом на зустрічах, які організовують в різних локаціях.
Їхній наполегливості щиро подивовую, адже вишивання – процес ювелірний і тривалий. Не кожній до снаги. А втім – те, що уже зроблено і що ще заплановано здійснити, я довідалась від вишивальниць з різних куточків України, які зустрілись в музеї Олени та Ольги Кульчицьких у Львові.
Леся ДЕМЧУК із Нового Роздолу, що на Львівщині носить титул “Королеви мережок”. Леся про себе. Вишиваю з 7років, навчила мама, стаж 38років. Самоук, зараз вжe набираюся досвіду у дівчат-колєжанок по вишиванні. Вчуся завжди і навчаю всіх охочих－цe мій дeвіз. Брала участь у пeршому Всeукраінському злeті вишивальниць. Зокрема – відтворeння вишитих листів Олeни Пчілки, відшила 23 листи. Також брала участь у відтворeнні вишитих зразків борщівськоі народноі сорочки; відшила чоловічу сорочку з с.Бабинці. Проeкт: вишитий одяг видатних украінців－відшила мeрeжану сорочку І.Франка. Бeру участь у проeкті “Гадяцька сорочка” (Полтавщина),－проeкт діючий.
Створила у сeбe в місті Новий Розділ рукодільний клуб ,”Роздільчанка”, у 2011році і стала кeрівником. Заснувала пeрeсувну виставку своїх вишитих рушників. Ужe були виставки у Новій Каховці, Eнeргодарі, Бeрдянську та Маріуполі. Навчаю вишивати, даю лeкціі і виставки в рамках щорічної ” Книжкової толоки”, дякуючи п. Любі Хомчак із Миколаєва Львівської обл.
Люблю всі нeхрeстикові тeхніки. Особливо маю слабкість до мeрeжок. Ношу титул “Королeва мeрeжок”. Вишиваю також картини, бо на картинах відпочиваю…
Маю вeлику колeкцію вишитих рушників і сорочок.
Данієла ІВАНЮШ – вишивальниця із Дрогобича. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
Данієла про себе: я майстер-універсал. Володію багатьма техніками вишивки. Хрестик не люблю. Ази вишивки вивчала у Мирослави Кот. Далі розвивалася самостійно. Вишивала в колекцію М. Кот. Брала участь у проекті Відродження борщівської сорочки. Зараз беру участь в проекті Гадяцька сорочка, як і Леся Демчук.
Навчаю традиційних технік вишивання, наших рідних, українських. Для того, щоб люди знали, що крім хрестика існує безліч швів. Щоб відродити і зберегти нашу спадщину.
Хоч за фахом я вчитель іноземних мов, але професійно займаюсь вишивкою понад 20 років.
https://www.facebook.com/dana.ivanush2015
Юля ГОНЧАРОВА з Рівного – навчалась у заслуженого майстра народної творчості України Орисі Іванівни Рябунець. Найбільше захоплює вишивка рідного Рівненського Полісся – тут є в чому відточувати майстерність, адже поліщуки вишивали багатьма техніками, серед яких і вирізування, і гладь, і занизування та багато інших. Брала участь у проекті “Український орнамент Олени Пчілки” – відшивала лист з альбому. Є сторінка у фейсбук та блог julygoncha.blogspot.com
Таня ЗЕЗ – донеччанка, яка тепер мешкає в Києві. Найбільш улюблені техніки – занизування, техніки Козацького барокко, “кирпичикова лиштва”. Володію всіма техніками, притаманними центральній Україні.
Разом з Таною Срібною вела проект «Вишивка етнографічна…» – завершили публікацією книги. На разі у нас в роботі два проекти: «Гадяцька сорочка» на базі Переяславського музею-заповідника та «Вишитий одяг видатних українців» разом з Київським Музеєм видатних діячів української культури.
Також я – засновниця і дизайнер Zeta_atelier (сучасний одяг з традиційною українською вишивкою). Колекції:»Глухівський льон», «Глухівський льон.Діти» ,»Маленька біла сукня», «Мишолосіє», «У стилі «Шанель», «Модні перегони», «Шкільна форма». https://www.facebook.com/ZTatelier/
Олена ДАНІВА з Надвірної (Івано-Франківської обл.) – Вишиваю 10 років. Почала з банального хрестика. Але коли шукала схеми в інтернеті, почала занирюватися в історію і етнографію, вивчати старовинні сорочки. Тоді прийшло розуміння, що вишивка для українців – це не розважання для панянок та жіночок, а історія, культура, життя…
Спочатку захопилася полтавськими сорочками вирізуванням, та поліськими сорочками занизуванням. Тоді опанувала різні види мережок та розріджувальних швів, занизування та заволікання. Тепер все більше замиловуюся сорочками Івано-Франківщини. Мій край багатий розкішними, складними у виконанні сорочками. Це гуцульські шви, характерні для Косівщини, перловий шов та заглінне для Покуття, низинка для Гуцульщини. Ці шви я теж опанувала, застосовую в своїх роботах.
Брала участь в проекті “Вишивка етнографічна “Український народний орнамент: вышивки, ткани, писанки” О.П.Косачева, Киев, 1876″, в рамках проекту вишила один з листів та сукню “Лісова пісня”. Також брала участь в проекті “Борщівська народна сорочка”. В рамках проекту відшила фрагмент борщівської сорочки з книги Покусінських. Занесена в каталог митців Івано-Франківшини “Мистецька палітра Прикарпаття”. Роботи можна переглянути на моїй особистій сторінці в фейсбук.
Віка ОЛІЯРЧУК із Надвірної – рукоділлям займаюсь давно, скільки себе пам’ятаю. Перше то було плетиво, навчила мама, потім шиття і навчання швейній справі….училище, інститут…
Перший мій великий вишиваний виріб – то весільний рушник під коровай….а потім складний етап життя… розлучення… І хоча я не памятаю себе без рукоділлля, саме ВИШИВКА у той складний час стала моїм рятівником, моїм затишним куточком, спокоєм моєї душі.
На даному етапі свого життя я учениця, бо добре володію лишень хрестиком і прагну навчитись нашим українським технікам вишиття.
З українською вишивкою познайомилась завдяки Оленці Данівій. Це вона відкрила унікальний світ української вишивки. Тані Зез і Тані Срібній завдячую участю у вишивальному проекті за схемами Олени Пчілки. Я відшивала лист з хрестиковими схемами.
Наступний проект, у якому я брала участь, то є Борщівська народна сороча, який організували Майя Юркевич і Віка Кривоніс.
Щиро і безмежно вдячна кожній з колежанок і пишаюсь знайомством з ними. Кожну з них вважаю своєю наставницею і хочу бути гідною ученицею. Дякую їм за до віру і увагу до моєї скромної персони.
Майя ЮРКЕВИЧ з Тернополя – співзасновниця школи знаменитої борщівської народної сорочки, разом з Вікторією Кривоніс та Ларисою Овчарук. Авторка, кураторка та учасниця Всеукраїнського вишивального проекту «Відродження борщівської сорочки»; авторка та кураторка І-оЇ Всеукраїнської вишивальної конференції «Верхоплут»; зрештою – вишивальниця.
Без вишивки не уявляю свого життя. Де б я не була і чим би не займалась, завжди вишиваю. Вже більше 2-х років захопилась борщівською вишивкою, яка захопила мене цілком – з головою та душею. Тому це відображення мого внутрішнього світу, це – мій Космос. Кредо мого життя: вишити, щоб відродити та носити в сучасних речах.
– А наостанок – рядки власного вірша.
Ви знаєте про що говорить вишиття?
Про радість, смуток і життя.
Про те, що жінка серцем відчуває,
Про тих, хто її душу зігріває.
Малює голкою на полотні цікаві взори,
На рукавах – колодки, верхоплут і кафасори.
Які ще донедавна були призабуті,
А дехто думав, що годі й повернути.
Незвідану завісу нині привідкрито
Секрети давніх технік нам заново відкрито.
Адже борщівська вишивка – це спадок наш, це наше ДНК,
Закладене на Тернопіллі нам – на все життя!
Вікторія КРИВОНІС із Тернополя – співзасновниця школи борщівської народної сорочки разом із Майєю Юркевич і Ларисою Овчарук. На майстерклас із борщівського верхоплуту, на котрий прийшло 45 людей почалась ця школа.
https://www.facebook.com/ViktoriiaKryvonis
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
