Марія Кривенко провокує і надихає

Марія Кривенко провокує і надихає

Марія Кривенко здивувала мене своїм свіженьким романом "Дорога опівдні", який я із насолодою прочитала за кілька днів. І не тому, що літо. І навіть не тому, що він – жіночий і про жінок. А тому, що читаючи, треба думати. Отже, не чтиво.
mariya_krivenko_portret.jpg (320.17 Kb)
Аби не відкладати все на потім, таки знайшла авторку і вирішила розпитати все геть-чисто, що мене цікавить. Не соромлячись, не через "прошу-перепрошую".

Розмова вдалася відверта, щира і цікава. Отож, як то було.
– Маріє, написано класно. Правду кажу. Але це – не роман. Чи не зовсім роман. Скоріш за все провокація. Там стільки дискусійних фрагментів, що... Отож, "Дорога опівдні" – це...
– Отож, «Дорога опівдні» - це справді провокація.

Особливо твір під однойменною назвою, який у книзі другий за рахунком. Саме він викликає і захоплення, й обурення, й неприйняття, й, перепрошую, бажання виблюватися, як сказала одна з блогерів. Я задоволена тим, що книга збуджує такий широкий спектр емоцій, очевидно, закладених у тексті як енергія автора. Адже диво мистецтва в тому й полягає, що споживач співпереживає з автором.
Чи це роман, чи не роман? Роман у значенні класичного жанру нікого тепер не цікавить. Я, як і більшість сучасник прозаїків, додаю через дефіс до слова «роман» певне уточнення – це роман-реконструкція, тобто відбудова й перебудова. Це роман-самокопання, роман-самопсихоаналіз, роман-емоція.
mariya_krivenko_i_knizhka.jpg (140.03 Kb)
– В основі сюжету (хоч там окрім сюжету не бракує посилів і роздумів про наш час і місце жінки в ньому)... в основі – доля кількох жінок. Наскільки вони різняться від долі самої авторки?
– За жанром те, що я написала, зветься автофікшн. На жаль, у нас мало циркулює це визначення, тому коротко, що це таке.

Це жанр, у якому діють впізнавані конкретні люди, сам автор. Разом з тим, на відміну від нон-фікшн, це не автобіографія. Цей жанр дозволяє переплітати реальне з вигаданим, порушувати реальний причинно-наслідковий зв’язок. Так є в моїй книзі «Дорога опівдні» в обох романах. Тобто, я на Ваше запитання про те, наскільки мої героїні схожі на мене, можу відповісти двояко: можу сказати, що це я сама, можу сказати, що це не я.

І це все дозволяє мені жанр автофікшн.
mariya_krivenko_i_krishtaleva.jpg (189.12 Kb)
– Тема фемінізму – як лейтмотив. Невже розумній і самодостатній жінці так важко бути коханою і щасливою в подружжі? Як Ви ставитесь до феміністок?
– Про щастя неможливо писати. Для мистецтва щастя менш цікаве, як недоля, нещастя, невдача, розчарування. Тому роману про щастя, я впевнена, не існує. Як починається «Анна Кареніна»? Всі сім’ї однаково щасливі, а нещасні по-різному, так? У моїх двох романах багато надриву, експресії, відчаю, сліз. Тобто щаслива сім’я нецікава для зображення.
І людина щаслива також для мистецтва нецікава, вона позбавлена драматизму й динаміки чи що... У моєму випадку це жінка. Врешті, я написала також і про те, як помирають почуття, і що повинно статися, щоб особлива людина раптом стала для іншої як усі. І що повинно трапитися, щоб ми вийшли поза межі «зачарованого кола» й пішли в розвитку далі. Адже в ньому, в розвитку, й боротьбі за нього й полягає сенс життя.

Ви запитуєте про моє ставлення до феміністок. По-перше, хотіла би сказати, що мою книгу зачислили до феміністичної літератури, за духом, так би мовити, і цінностями, про які в ній ідеться. І це цілком правильно, зовсім не те, коли твою книгу називають жіночою. Щодо феміністок, то я би поставила зустрічне запитання: яких Ви маєте на увазі? Якщо тих, що мають на меті бути на рівні з чоловіками в сенсі професії, в суспільному житті, то я з ними. Однак у нас інколи слово «феміністка» плутають ледь не із «лесбійка». Я така ж феміністка, як свого часу Ольга Кобилянська. Поступ мало поступився в бік прав жінок, даруйте за тавтологію.
mariya_krivenko_i_vsl.jpg (265.07 Kb)
– Окреме запитання про духовність і почуття. Роман закінчується історією героїні та монаха. Сказати б, – святе і грішне. Я сприйняла це як символ, не як бажання вивернути церковні ряси на лівий бік. Зазвичай авторка і сама не завжди може пояснити, що хотіла цим сказати. Але ж хотіла...
– Це вид забороненого кохання. Я показала, що платонічні почуття крадуть біологічний час жінки ще жорстокіше, як фізична прив’язаність. Переконана, що щось таке подібне, як моя героїня з «Дороги опівдні», переживає багато воцерковлених жінок, що такий вид спілкування з протилежною статтю багатьом видається красивим та безпечним. Але за все є своя оплата, своє покарання, наче рахунок, який потрібно сплатити. Сподіваюся, що не забракло мені міри в зображенні світу духовенства – не вийшов мій монах ані карикатурою, ані циніком, ані фанатиком, а трохи схожим на живу чоловічу стать, яка часто недозволеними методами підживляє свій егоцентризм. Звичайно, ідеться і про кар’єризм, характерний у першу чергу для чоловіків незалежно ні від їхньої професії, ні від походження, ні від виховання – та ні від чого! Кар’єрист – він і в церкві кар’єрист.

Чому складається враження, що автор сама не знала, що хотіла сказати. Як Ви зауважили, головними героями моєї книги є почуття. Текст написаний не за сценарієм, а відчуттєво, так як пишеться поезія. Мені важко було впоратися з навалою емоцій, інколи доводилося просто боротися з текстом за якусь все-таки композиційно-логічну лінію, що поведе читача. Текст через це бездіалоговий, і його важко подекуди здолати читачеві. Особливо якщо цей читач -- не жінка з життєвим досвідом, поважного віку і з філологічною освітою. Можливо, просто жінка з вищою освітою. Це для такої читачки я писала.

Дякую Вам, п. Маріє, за цікаву і непросту розмову. Сподіваюсь, що Ваш роман знайде своїх читачів, адже добра література – завжди пожива для мізків та привід для роздумів. Нехай Вам натхненно працюється!
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
mariya_krivenko_doroga_opivdni.jpg (212.21 Kb)
Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2018.