Все-таки дорослі правильно чинять, що розповідають маленьким дітям про святого угодника Миколая і про те, що це саме він кладе під подушку подарунки в ніч з 18 на 19 грудня щороку. Така розповідь завжди супроводжується моральними і духовними аспектами – як от молитвою до св. Миколая Мирлікійського, вірою в добро і диво, станом очікування і радістю несподіванки.
Однак, дитячу віру в диво завше хтось мусить зіпсувати – чи старші брати-сестри, чи озлоблені друзі з дитячого майданчика, котрі заперечать присутність святого в житті дитини. І чим усе закінчується? Авжеж – слізьми і розчаруванням та допитом батьків – чи правда, що святий Миколай – це лише гарна казочка і що він ніколи не існував?! Навіть гіршими причинами: впевненістю ображеної дитини в тому, що батьки – брехуни, і їм більше не варто вірити навіть у дрібницях.
На жаль, так стається доволі часто. І як повестися в такій ситуації батькам чи старшим родичам? Скажу, як є – повестися мудро і по-філософськи. Факт незаперечний – святий Миколай таки існував і здійснив справжнє диво, врятувавши від нещасливого шлюбу трьох доньок бідного селянина. Це – правда. Віра в те, що кожен може стати угодником і благодійником завдяки прикладові св. Миколая – також правда! Адже чимало хто із дорослих саме так і чинить. І доволі часто – не називаючи себе, аби зберегти флер таємничості. Бо ми всі родом з дитинства!
Що повинні відповісти мудрі батьки ображеній та зневіреній дитині: “Гаразд, у св. Миколая ти можеш, звичайно, не вірити. Але ніхто не забороняє тобі вірити в диво і мріяти! Що ж, ми, як і кожні батьки, як довірені особи святого угодника, готуємо подарунки своїм дітям. В цьому немає нічого поганого. Адже св. Миколай фізично не встигає догодити усім. Саме тому ми й виконуємо його доручення”.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Найгірше, що можна влаштувати своїй дитині – це вбити віру в диво-казку і бажання мріяти. Ті дорослі, котрі розучилися мріяти і йти до своєї мети завдяки мрії, стають сухими прагматиками і, на жаль, переносять цю прагматику і на особисті стосунки. А відтак багато що в їхньому житті стає сірим і нецікавим. То ще добре, якщо в родині є діти, які нагадують заклопотаним дорослим про казку і свято. А якщо таких дітей немає – сидіти і плакати? А навіщо? Переконувати інших, що “на дурниці немає часу”? Але ж маленьке свято і віра в диво – це зовсім не дурниці. І кожен хоче почути кілька теплих слів та зрозуміти, що хтось у світі думає про нього. Чи не так?
Невже тільки дітям хочеться дива в ніч з 18 на 19 грудня? Авжеж – ні! Саме тому існує гарна традиція готувати подарунки і дорослим, супроводжуючи їх розповіддю про одного поважного пана, якого зустріли по дорозі на роботу. І що саме цей пан розпитував вас про особу, якій і передав хоч маленький, але приємний дарунок.
Пам’ятайте, що важливість подарунка – не у його вартості, а в тім, що ми, дорослі, дякувати Богові, ще не розівчилися вірити в диво і пам’ятати про інших. І так приємно ділитись радістю з тим, кому хочеш сказати: “Ти важливий для мене! Я люблю тебе і хочу, щоб цей подарунок був приємним нагадуванням про св. Миколая і про мене”! Це – особливий стан очікування і віри в те, що добро ще живе в цьому світі!
Отож, готуйтесь до свята і будьте гідними представниками св. Миколая на Землі!
Розмірковувала Оксана Кришталева, Львів
