– Про те, що станеш письменницею і будеш писати, мабуть, було вирішено з дитинства?
– В дитинстві я дуже любила читати, у нас вдома було багато книжок. У шість років завела спеціальний зошит, де записувала свої перші «літературні» спроби – вірші і казки. У школі мені подобалося писати твори, особливо – на вільні теми, де можна було проявити фантазію. Але коли мене запитували, ким я хочу стати, коли виросту, без вагань відповідала: вчителькою української мови та літератури. Певно, вже тоді здогадувалася, що письменник – це не професія.
– Як ставились до твоїх перших літературних успіхів однокласники і родина?
– Вірші, написані ще в шкільні роки, я майже нікому не показувала, бо вважала їх несерйозними. А перші публікації в літературних часописах і альманахах з’явилися, коли я вже вчилася заочно в університеті й працювала на телебаченні. Звісно, батьки й друзі щиро за мене раділи.
– Драматичні твори, п’єси – твоя любов до театру чи ще одна, інша, форма вираження думки у слові? (Не лише поезією та прозою)? Що особливого ти вбачаєш у написані своїх драматичних творів? Які з них були поставлені на театральних сценах? Розкажи нам.
– Свою першу п’єсу я написала ще в 2002 році, це була драматична поема-казка «Над Часом». Надіслала її на конкурс від видавництва «Смолоскип», і за підсумками конкурсу ця п’єса увійшла до антології «У пошуку театру». Потім були інші драматичні тексти: побутова і філософська п’єси, комедія, психологічна містерія, біографічна драма про Олену Телігу, дві п’єси для дітей і навіть – лібрето до мюзиклу. Деякі із цих творів ставилися на сценах – як професійних, так і аматорських театрів. Але, як не дивно, найбільшим успіхом і досі користується моя найперша п’єса «Над Часом». За нею вже було здійснено близько десяти постановок, найяскравішою з-поміж яких є постановка вінницького театру-студії «Сьоме небо» під керівництвом режисера Марини Ревенко. Ця вистава кілька років поспіль мандрувала Україною і здобула купу нагород у різних номінаціях. Однак на цьому наша співпраця з Мариною Ревенко не закінчилася. Цьогоріч пані Марина поставила разом із юними акторами театру-студії «Птаха» мою казку для дітей «Шовкова зоря», і ця вистава теж вже отримала кілька відзнак на всеукраїнських театральних фестивалях. Були й інші постановки за моїми п’єсами в Україні та інших країнах. Комедію «Боги вмирають від нудьги» поставив київський театр лірики і драми «Течія» (режисер – Анатолій Суханов), побутову п’єсу «Рододендрон» – український театр «Гомін» у Чикаго (режисер – Василь Митничук), «Шовкова зоря» також була поставлена в одному з македонських театрів. Писання п’єс для мене є досить цікавим і де в чому сакральним заняттям. Адже, пишучи драматичний текст, мусиш перевтілитися в кожного зі своїх персонажів і вкласти в його вуста саме ті слова, яким читач (а в ідеалі – глядач!) зможе повірити. Це гра, яка захоплює.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– Ось уже трохи часу ти живеш поза Україною. Такі зміни відбулись у твоєму житті у зв’язку із одруженням? Ти задоволена своїм теперішнім життям? Думала колись, що так станеться?
– Вже дев’ятий рік я живу за межами України, хоча можливо, правильніше було б сказати, що живу в двох країнах – в Україні та Болгарії. В Україні проводжу літні місяці, решту часу – в Болгарії. А перед тим шість років прожила в Македонії. За цей час відкрила для себе багато чого нового й цікавого, опанувала кілька мов, побачила нові дивовижні місця. Розширився мій світогляд, збільшилося коло друзів і знайомих, відповідно – з’явилися нові можливості. Я почала активно займатися художніми перекладами, популяризувати українську культуру на Балканах, македонську та болгарську літератури – в Україні. Підсумком мого шестирічного проживання в Македонії стала збірка оповідань «Македонські оповідки», видана 2016 року у видавництві «КМ-Букс», там є чимало автобіографічного. Зараз пишу схожу книжку про Болгарію. Але, де б я не була, продовжую залишатися українкою, громадянкою України, українською письменницею і працювати на позитивний імідж України в світі. Вважаю це своїм обов’язком.
– Також мене цікавить, як даєш собі раду з перекладами? Адже це – робота ювелірна, ретельна і не завжди проста. Чим приваблює тебе переклад?
– Позаяк жити лише з писання власних текстів важко, то письменник мусить займатися іще чимось, що зможе його прогодувати. Власне, тому останні кілька років я активно займаюся перекладацькою роботою. Перекладаю переважно прозові тексти, також драматургію і поезію – з македонської, болгарської, польської та інших мов. Але не завжди це робота за гроші, іноді – і просто для душі. Наприклад, коли мені сподобався якийсь текст і хочеться поділитися ним із українськими читачами. Робота над перекладами приносить мені неабияке задоволення, захоплює, збагачує мене, а ще – рятує від творчих криз і депресій. Адже я щодня працюю зі словом, тобто – за покликанням і за фахом.
– Твій чоловік Димитр Христов – добре знаний у болгаській літературі. Як ви познайомились і як склались Ваші романтичні стосунки?
– Ми з Димитром познайомилися в 2008 році на Міжнародному поетичному фестивалі «Струзькі вечори поезії» в Македонії. Якийсь час спілкувалися на відстані, по Інтернету, іноді Димитр приїздив до Києва, я – до нього в Софію, а потім він виграв конкурс на посаду директора Болгарського культурно-інформаційного центру в Скоп’є і запропонував мені переїхати разом із ним до Македонії, туди, де ми познайомилися. І я зрозуміла, що це – доля.
– Твоя донечка Оксана, дитина двох професійних письменників також стане гуманітарієм?
– Зараз наша доня дуже любить малювати й співати. Писати вона ще не вміє, але усно складає казки й вірші. Фантазії їй не бракує. А ще дуже любить театр. Коли я була вагітна, одна боснійська поетеса напророчила нам із Димитром, що наша дитина стане режисером. Але нехай Оксанка, коли виросте, сама обере свій шлях. Я ж готова підтримати її вибір.
– Чого побажаєш собі, родині та Україні на рік прийдешній?
– Насамперед – перемоги і миру. А ще – здоров’я, натхнення, добробуту, побільше позитиву і світла! І, звісно ж – здійснення мрій!
– Дякую тобі за цікаву змістовну роботу. Нехай усі гарні задуми знаходять успішне втілення. А тобі особисто, Аню, наснаги і часу для великих літературно-мистецьких справ!
Також запрошуємо прочитати різдвяну прозу Анни Багряної!
Фото — Володимир Осипенко, Юрій Багрянцев
Спілкувалась Оксана Кришталева зі Львова
