– Так буває щороку. Тихо і урочисто падає різдвяний сніг. Так буває навіть тоді, коли люди забувають про свята, занурені у щоденні турботи.
– Сніг весело витанцьовує під хмарами і зіскакує з високого простору вниз. Що чекає на нього там, унизу? Невже диво? Мабуть, так. Бо так буває щороку.
– Завжди знайдеться хтось, кому у темний зимовий вечір забагнеться не тільки теплого чаю, а й томика улюблених поезій.
– Таємнича вервичка свят чемно прямує до нашого міста. Цій вервичці не потрібні кордони – вона вільно мандрує хмарами до кожного із нас.
– Перша сніжинка. Маленький чудернацький візерунок на тлі бузкового неба. От би впіймати її в долоні – так, щоб вона не розчинилась.
– Хтось ненароком порвав небесні коралі – тепер сніжники сипляться на землю, мов білі намистини. Ніхто вже не позбирає їх… У світі стало так багато зимової краси!
– Сніжинка – то маленька біла мишка, зіткана із мрій неба. Вона легка, бо завжди сміється.
– Зимові стежки чимось нагадують думки, які плутаються у сонній голові. Сніг присипав усі стежки і почав декламувати білі вірші.
– Сліди мрій заведуть тебе у рими неримованих снів.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– Зима не вміє сумувати. Вона танцює сама і кличе до танцю нас.
– Густе хутро зимового Місяця прозирає крізь хмари – хочеться його погладити, мов породисту кицьку.
– Полетіти б далеко на білих крилах Зими і побачити Північну казку!
. . . . . . . .
– Навесну сніжинки проростуть підсніжниками, потім – залопотять лебединим пухом, аж поки їм знову не прийде час народитись сніжинками. Нехай ця казка триває у кожному з нас!
Акварелі назбирала Оксана Кришталева, Львів
