Для кожного із нас зима по-своєму добра чи не дуже. Хтось любить побути насамоті, а хтось відчуває постійну втому. Ще хтось не любить темряви і холоду, а комусь доречними будуть вірші. І все ж зима – дуже настроєвий час. Про це – поезії-вірші українських авторів.
***
Іду і топчу сніг душею…
Скрипить стара зів’яла брама
У лоні сонної алеї,
Немов вітається із нами.
Старий засув рахує роки
(Залізний свідок в пащі ночі).
Іду, і часом ненароком
Кінці ялиць німих торочу.
Мені здається, я згубилась
У віддзеркаленні колядок:
Ростуть у серця легкі крила –
Маленькі ельфи снігопаду.
Іду з надією новою
Ввійти у світ, немов людина,
І я росту, дитина хвої,
Прикрита вельоном сніжинок…
Адріана ЯРЕМЧУК
***
Цілує сніг обличчя, руки – топиться,
Відблискує у світлі фар машин.
Він буде йти до часу, поки втомиться,
А я, хоч втомлюся, та буду йти.
Передостанній день зими і лютого
Втиснув у небо місяць-апельсин.
І що зробити, щоби не забуть його,
Щоб неповторним в пам’яті застиг?
***
Осінь переїхала в полі возом золотим.
Понад кучугури кучерява мряка – срібний дим.
Сонце з батогом проміння вогняний погонич.
Навпростець по небі білі хмари в перегони.
На куделі верховіття сиве павутиння.
Підпирається рукою далеч синя.
Вітер жовтий лист з дерев змітає помелом,
в гущі сухе гілля гуркоче мідяним псалмом.
Білі квіти впали – заповідь майбутніх січнів;
перший раз тоді поцілувала землю вічність.
Богдан-Ігор АНТОНИЧ
***
Сніги – мов окупація душі.
Живеш до комендантської години, а там – чатуй!
У тебе цілять дивні, нічим не мотивовані вірші.
Тебе вполює дня остання п’ядь, де тінь стріли поціленої довша.
Сутужно на слова, що не гірчать і не риплять, як сніг із-під підошви.
Впадеш як звір. Отаннє слово звіриш горбам старого бруку. Все так просто.
І тільки другий, з милосерця, постріл начорно зачервонить сніг і вірш.
Галка КРУК
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
***
Білий сніг розтанув, перший сніг…
Ти на мене глянути не зміг.
Бо було довкола стільки всіх…
Ти гадав, що іншу мить знайдеш. …я теж.
Білий сніг розтагув, другий сніг…
Глянув ти й всміхнутися не зміг.
Бо довкола був нещирий сміх…
Ти гадав, що іншу мить знайдеш. …я теж.
Білий сніг розтанув, третій сніг…
Ти всміхнувся й не змовчав, не смів.
Крім твоїх, не чула інших слів…
Ти ж бо знав: мить іншу не знайдеш. …я теж.
Богдана МИКИТА
***
Кравці лисицям хутра шиють, вітри на бурю грізно трублять.
О Боже, стережи в завію і людські, і звірячі кубла.
У сто млинах зима пшеницю на сніг сріблясто-синій меле.
Назустріч бурі ніч іскриться, привалюючи небом села.
Богдан-Ігор АНТОНИЧ
***
Випав сніг у душі.
Випав сніг.
Всі тривоги мої припорошив.
І надії мої, і пісні
Потонули у білій пороші.
Сніг в душі.
А за вікнами – дим
Вересневого сірого неба.
Тихо, затишно й тепло.
Ні з ким
Говорити не хочу.
Й не треба. Що слова?
Мені добре без них
В непогоду пори дощової.
У душі моїй сніг… Білий сніг,
Заворожений теплим спокоєм.
Тереза УГРИН
***
Мені приснився білий кінь:
він вийшов з білого туману,
як білий сон, як біла тінь;
в очах його снувався ранок,
і тихий сум, і тихий біль,
і жаль за чимось нездійсненним –
це був не кінь,
це образ твій крізь білу ніч ішов до мене.
Тереза УГРИН
***
Тягуча патока звисає з хмар,
І перший сніг – землі прощальний дар
Від осені. Скорботний сивий сніг
На скроні днів холодним сріблом ліг.
Напивсь тепла, мов крові – злий вампір,
Із жил річок, із надр гарячих гір.
І вже в дорозі з півночі мороз, Вітр
роз, Зламали осені останній кріс.
…Летять з небес замерзлі квіти сліз.
Ірина БАСАРАБ
***
Іронія зими – безвітряно, безсніжно.
І на долоні – зимний апельсин.
Він так, як ти – один.
Чи, може, так, як я…
Ти вчора погляд вбік відвів поспішно,
Та не зумів сховати почуття.
Лиш промовчав.
…А на долоні апельсин.
Тепер ти так, як він, – один.
Чи, може, так, як я…
Безсніжність – це іронія зими.
А ми? Невже іронія життя?..
Богдана МИКИТА
***
Снігом зацілована бруківка,
Інеєм укритий тротуар.
У машин є теж своя домівка,
Мчать до неї в суперечках фар.
Снігом заціловані трамваї,
Паморозь принишкла на дротах.
І юрба, що у трамвай ступає,
Поспішає грітись по хатах.
Снігом заціловані безодні,
В інеєві будень ледь погас.
Поцілунки снігу хоч холодні,
Та тепліші трішки, ніж у нас.
Марія ДВОРЯНИН
***
Ти так хотів мені зробити липень під подихом січневого морозу, що я собі гадала: так любити мене ніхто на світі вже не зможе. Але мороз все дужчав. Десь під двадцять за Цельсієм. Тобі у пальці зимно. Не вийшло липня. Що там говорити – ані весни, ані життя не вийшло.
Ірина СТЕЦЬКА
***
Ця зима як розбита скрипка.
В неї марно просити пісню…
Щось прокашляє вітер хрипко
Й намалює троянду пізню
білим сном і морозом сивим
на ґрунтованій ніччю шибі –
щоб світанок мій став красивим,
щоб душа моя на відшибі десь не плакала,
не тремтіла, не питала в приблуд поради,
а верталась хутчіш до тіла і вдихала прозору радість,
і спивала солодкий запах намальованої троянди,
і на хвойних зелених лапах щоб засвічувала гірлянди…
Вітер кланяється скрипальці, просить пісеньку “З Новим роком!”
Та в надії обмерзлі пальці – скрипка випала ненароком…
автор не зазначений
***
Ми йшли в нікуди – я і сніг.
Закохані у вічність подорожні.
Ми йшли удвох по безлічі доріг,
Й віршами плакали серця порожні.
Ніхто спинити нас не зміг…
Ми йшли у вічність – я і сніг.
Ілона ГОРЕЧКО
***
Вже й січень тікає, зібравши у клунок намисто різдвяних гаптованих свят. Ще спогад колядки дзвенить біля клуні, зерно ще живе в рукавичках хлоп’ят. Земля ще радіє щедрівочці добрій, ще душі вмиває йорданська вода, та вже півзими покотила за обрій весела, бентежна, свята коляда. Минаються свята… Та подив молитви і сяйво усіх святвечірніх вогнів, немов найщирішого золота злитки, рятують нас, грішних, на паперті днів.
Оксана СПОДАР
***
Нареші випав сніг.
Дерева чорно-білі,
Як марево, легкі, задумались, мовчать.
Під інеєм густим чорніє їхнє тіло
І змерзлі віти рук від холоду болять.
Як тихо навкруги – ні стогону, ні крику
Із змерзлих уст доріг, з завмерлих бруньок віт.
Як тихо навкруги.
Світ ніби без’язикий.
І губиться в снігу мій одинокий слід.
Тереза УГРИН
***
Тільки спокій і сніг на верхівках дахів, тільки щогли дерев ще стоять непорушно.
Не отямився ліс ще від сивих дощів, але вже за весняними дзвонами тужить.
Пишу радість і сум я пером і крильми,
Над дзвінким джерелом –
Затушовано кригу.
Обіцяй мені сніг
В середині зими,
Але в серці тепло і в усмішці відлигу.
Людмила ВЕСЕЛА
***
В зими сліпі троянди у волоссі –
Це ми, які колись гуляли босі удвох, по снігових вечірніх фресках.
І мох впліта в косу зими небесну
Життя в криштальнім кошику богині…
Летять мої думки, і тихо гине
Зима, така таємна, ніби дотик,
Нема в її душі моєї ноти,
Розцвів акорд розпусної погоди, і Львів вмочив лице в холодну воду.
Адріана ЯРЕМЧУК
***
Сніжинка, прикрившись густою вуаллю,
з ліхтарного світла чимдуж утікала,
бажала сховатись від білого снігу і не підкорятися дядькові вітру.
Втекла з-під ліхтарика в сутінки ночі і на тротуарі десь тихо регоче,
Тоді знову вгору вона підлетіла, Торкнувшись до ока, в сьозі розтопилась.
Лілія КРИСЮК
