У наш незбагненний та швидкоплинний час не завжди є нагода замислитись над такими одвічними поняттями, як «егоїзм» чи «альтруїзм». Дивним для більшості сучасних прагматиків звучить і слово «доброволець» або ж «волонтер». Ми всі знаємо, що ніде, нічого тепер не дається задарма. І якщо нам пропонують якусь річ (як рекламний зразок) чи послуги безкоштовно – дивуємось. В усьому шукаємо підводні течії, причини, зв’язки. А тоді робимо приблизно такі висновки: «Усі люди – егоїсти, а добровольці – це диваки, яких мало». Хто такі егоїсти? Чому одні живуть за принципом: «Ти мені – я тобі», а інші щедро і безкорисливо роздають те, що могли б вигідно продати? І чи такий уже страшний той егоїзм? І як з ним боротися?
. .
Наше життя – це постійне утвердження свого «я» (латинкою – «ego»). Примушування всього і всіх навколо цього «я» крутитися. А це і є – егоїзм. Так було, так є…, а чи так буде і надалі залежить від кожного з нас. Особливо егоїзм заважає спілкуванню дорослої людини і підлітка. А коли саме наступає підлітковий вік у дітей? У шістнадцять, чотирнадцять, десять…? А може у вісім років? Чому діти, ніби і наше продовження, намагаються від нас, дорослих, відгородитися? Чому молоде покоління, часто не розуміє покоління старше? І, що найдивніше, не покоління своїх дідів, а покоління батьків, ніби і ближчих до них за віком.
Саме наш, дорослий егоїзм примушує мозок маленької людинки спочатку несвідомо опиратися протиріччям насаджуваних міркувань батьків і дорослих дядьків і тітоньок, від міркувань, що перечать фактам, які дитина сприймає самостійно своїми органами відчуття з навколишнього світу. А коли його вже окріплий мозок починає усвідомлювати, в ньому визріває внутрішня боротьба між протиріччями і… дитина-підліток з усіх сил опирається цьому. Але ми продовжуємо ламати його супротив, його волю. І якщо нам, не дай Боже, це вдається – така людинка перетворюється або в механізм для заучування, або стає інфантильною, або пристосуванцем. Але поки не пройшов цей злам в свідомості дитини, вона виявляє до дорослих свій протест. А протест може носити будь яку форму виявлення. І агресивну також.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Непросто сказати, хто одержує більше задоволення: кишеньковий злодюжка, який поцупив гаманця чи член Ордену милосердя, котрий дав прихисток двадцятьом біженцям у себе вдома – обидва задовольними своє «я». Якщо хтось старається для інших, то насамперед, робить це для себе. Ми допомагаємо потопаючим не тільки тому, що хочемо їм допомогти виборсатись із води, а скільки відчути себе рятувальниками. Цілі благородні, і в цьому немає нічого поганого.
Класичний альтруїст – благородний, вдячний, самовідданий джентльмен з усмішкою від вуха до вуха – також прагне чогось у обмін на свої безкорисливі послуги. Чого ж він прагне? Як мінімум – морального задоволення.
Скидається на те, що основним принципом альтруїзму є не «для інших», а «для себе на користь інших». Отже, будь-який альтруїстичний вчинок у своїй основі – егоїстичний, тільки на відміну від брутального егоїстичного, в нім є благородний відтінок, який схвалює суспільна мораль. Можемо упевнено сказати, що альтруїзм та егоїзм – два боки однієї монети.
