Ще якихось 20 років тому розмальовані балончиком стіни були не більш, аніж мистецьким хуліганством. Миле діло – відмітитись на свіжо пофарбованому фасаді і вчасно втекти! В наш час графіті – уже не вибрик підлітків, а частина міської культури і окраса сірих стін. Гордість висоток – намальовані у зріст 9-поверхового будинку мурали, які оживляють глуху стіну.
Старші люди, котрі зросли в інших умовах, мабуть, зрозуміли, що воювати із творчими і невловимими графітистами – марна справа. В часи совітів теж були графіті, але строго тематичні й регламентовані відповідними органами. Була й така розкіш, як кольорова мозаїка, викладена зі смальти. В наш час це дуже дороге «задоволення».
Сучасні стіни все одно розцвітають новими композиціями, а їхні автори розкуповують аерозольні балончики для нових шедеврів. Та як боротись із ворогом? Мабуть, варто згадати китайську приказку: якщо хочеш перемогти ворога, зроби його своїм другом! За кордоном це питання так і „примирили”: зустрілися із рейдерами-графітистами, поспілкувались і запропонували місця, де можна відриватись на стінах. Натомість заборонили чіпати пам’ятники та фасади в історичній частині міста, а також щойно пофарбовані стіни. Графітистам відвели бетоновані паркани вздовж ліній метро і залізниць, на периферії та у місцях, наперед узгоджених із тамтешніми обивателями.
Втім, вуличних митців розписування стін запрошують і для поважної роботи: декорувати інтер’єри кафе, клубів, прилеглих до розважальних закладів стін.
Так, як художників навчають правильно наносити мазки фарб, так і графітистів учать володіти балончиком, правильно розбризкувати фарбу, дотримуватись відповідних пропорцій, поєднувати кольори і стилі. Є навіть ціла галузь мистецтва – аерографія, де за допомогою спеціального пристрою і фарб розписують практично усі поверхні. Дуже популярним тепер є аерографія на автівках.
Поширеними серед графітичних зображень є, звісно, написи різними шрифтами. Доволі часто трапляються урбаністичні сценки (кусочки міста із будинками, проспектами і машинами). Не так часто можна вгледіти зображення тварин і людей, мультяшних героїв чи «гоблінські» (пародійні) репродукції відомих полотен. Закохані райдери намагаються передати свої почуття поєднанням сердечок і пишних квітів, вималювавши серед них ім’я коханої. Фанати улюблених музичних стилів „дряпають” по стінах імена своїх кумирів, назви груп і символіку пісень. Часто графітисти „пришпилюються”, домальовуючи на глухій стіні чи то двері у явийсь віртуальний світ, чи об’ємну машину… а то й людей у натуральний зріст – ніби вони крокують поруч.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Мистецтво графіті старе, як світ. І з’явилось воно разом із наскельними рисунками у печерах, де грілись первісні люди. Вони, вирушаючи на полювання, розігрували сцени, рисували мамонта чи бізона і кидали в нього списи. Рисунки залишались. Декотрі з них дійшли і до наших днів. Саме ж слово „графіті” вперше написано італійцями. У 1775 році на розкопках міста Помпеї. Слово походить з італійської мови „graffito” і означає „надряпаний”. Давньоримські форуми рясніли написами на зразок: „Евклепій – найкращий у Римі оратор!” або „Продаю служницю…” За кордоном воно звичне. У нас тільки входить у моду, як і мурали.
Хоч краще все ж таки мурали перекладати словом «стінопис», бо в українській мові не бракує для цього ні слів, ні понять. З англійської mural — «фреска»; з іспанської muro — «стіна», «мур». Цей різновид монументального і декоративного малярства також старий, як світ. Виконували його безпосередньо на стіні або на штукатурці різними техніками. До стінопису зараховують також мозаїку.
Це тільки нам видається, що стінописи – винахід нашого часу. А втім ще 50 років тому на оздоблення стін виділяли кошти і запрошували знаних майстрів. Щоправда, пануюча ідеологія не залишила їм шансу – дарма, що робота була колосальна, та вже не відповідала духові часу. Чимало таких робіт втрачені. А на їх місце приходять нові – творчі, сміливі, цікаві й патріотичні. Це дуже важливо, аби нас оточували гарні стіни із зображеними на них українськими цінностями.
