Весільний коровай

Чимало весільних обрядів прийшло до нас із Заходу. Либонь, глобалізація. Але ніхто не відміняв українського короваю та інших ритуальних хлібо-булочних виробів весільного призначення. І символів, що на них. Про це й поговоримо.

На українському весіллі солодке подають під час третього застілля. Є там і пляцки, і куповане печиво, і всяка інша смакота.

Однак, якщо весільний торт їдять "не відходячи від столу", то коровай забирають із собою як своєрідний фетиш.

Цікаво, чому коровай потрібно забрати із собою? Пояснення просте: щоб частинку весільного настрою та щастя молодят принести додому і поділитися ним із своїми рідними, друзями, сусідами. Таким чином весільний настрій набуває майже народного масштабу.

Коровай - основний традиційний символ українського весілля. Ним благословляють молодят, демонструють достаток, об'єднують два роди. Окрім короваю колись випікали інші вироби і називали їх цікаво: батько, пара, лежень, гілочка, ріжки, теремок, весільні гуси, калач, дивень, шишки.

Керує процесом випікання короваю старша коровайниця – жінка, яка живе з чоловіком в любові та злагоді та має хороших дітей.

Інші коровайниці випікають ритуальний хліб, співаючи та жартуючи. В окремих регіонах на коровай ставлять своєрідний "натяк": лелеки - якщо молода вже при надії, квіти - якщо ще все попереду тощо.

Коровай - цілковито весільний виріб, який перед весіллям нікому не показують і не дають в ньому пальцями колупатися. А от на весільні запросини з давніх давен спеціально випікали калачі, гусаки або шишки. Коровайницям дарували голубки (гуси), співаючи спеціальних пісень. Усім запрошеним гостям - шишки.

На дівич-вечір чи холостяцьку вечірку колись випікали гілочку або терен. Ставили хлібну здобу і в ритуалі комора - коли молодят виряджали в окрему кімнату задля першого інтиму. Присутність хліба у такі хвилини мала символізувати добробут, дітонародження і щастя у подружньому житті.

Читайте також: 20 віршів та пісень про маму

Кожне традиційне весілля закінчувалось обрядом биття каші. Після весілля молода дружина вшановувала свекруху лежнем; таким же хлібом вшановував тещу молодий чоловік.

Недарма кажуть - що ж то за весілля, коли на ньому хліба забракло? Отож, нехай не бракує нікому хліба ні на весіллі, ні у подружньому житті!

. .