Чимало весільних обрядів прийшло до нас із Заходу. Либонь, глобалізація. Але ніхто не відміняв українського короваю та інших ритуальних хлібо-булочних виробів весільного призначення. І символів, що на них. Про це й поговоримо.
На українському весіллі солодке подають під час третього застілля. Є там і пляцки, і куповане печиво, і всяка інша смакота. Однак, якщо весільний торт їдять “не відходячи від столу”, то коровай забирають із собою як своєрідний фетиш.
Цікаво, чому коровай потрібно забрати із собою? Пояснення просте: щоб частинку весільного настрою та щастя молодят принести додому і поділитися ним із своїми рідними, друзями, сусідами. Таким чином весільний настрій набуває майже народного масштабу.
Коровай – основний традиційний символ українського весілля. Ним благословляють молодят, демонструють достаток, об’єднують два роди. Окрім короваю колись випікали інші вироби і називали їх цікаво: батько, пара, лежень, гілочка, ріжки, теремок, весільні гуси, калач, дивень, шишки.
Керує процесом випікання короваю старша коровайниця – жінка, яка живе з чоловіком в любові та злагоді та має хороших дітей. Інші коровайниці випікають ритуальний хліб, співаючи та жартуючи. В окремих регіонах на коровай ставлять своєрідний “натяк”: лелеки – якщо молода вже при надії, квіти – якщо ще все попереду тощо.
Коровай – цілковито весільний виріб, який перед весіллям нікому не показують і не дають в ньому пальцями колупатися. А от на весільні запросини з давніх давен спеціально випікали калачі, гусаки або шишки. Коровайницям дарували голубки (гуси), співаючи спеціальних пісень. Усім запрошеним гостям – шишки.
На дівич-вечір чи холостяцьку вечірку колись випікали гілочку або терен. Ставили хлібну здобу і в ритуалі комора – коли молодят виряджали в окрему кімнату задля першого інтиму. Присутність хліба у такі хвилини мала символізувати добробут, дітонародження і щастя у подружньому житті.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Кожне традиційне весілля закінчувалось обрядом биття каші. Після весілля молода дружина вшановувала свекруху лежнем; таким же хлібом вшановував тещу молодий чоловік.
Недарма кажуть – що ж то за весілля, коли на ньому хліба забракло? Отож, нехай не бракує нікому хліба ні на весіллі, ні у подружньому житті!
. .
