Ажурні, силуетні, довгі чи круглі – серветки і настилки з цупкого паперу були окрасою хати з давніх часів. Позаяк мереживо і тонкі тканини були доволі дорогими та йшли переважно на одяг, господині примудрялися “мережати” хату паперовими серветками. Зображені на них птахи, квіти, інші обереги відганяли нечисту силу.
Слугували такі прикраси протягом року, потім папір на сонці ставав жовтим. Серветки можна було часто змінювати і витинати нові. Старими у давнину, либонь, розпалювали піч. Разом зі старими витинанками згоряли і всі негаразди – так вірили наші предки.
Ще понад 100 років тому популярним було мистецтво устеляти ажурними витинанками полиці креденсів та буфетів, навісні полиці кухонь, полички із сервізами у кімнатах. Витинанки також робити як внутрішні рамки-паспарту для ікон і фотографій. Паперовими декорами прикрашали вікна, двері, навіть робили фіранки.
Оздоблювали витинанками і рами між вікнами. У час зимових свят між рами подвійних вікон клали вату, “бальони” (ялинкові прикраси), дощик і неодмінно – витинанки або вирізані з паперу сніжинки.
Окремим напрямком паперового мистецтва слугували вирізані з паперу силуети. Пригадую, на міських базарах колись стояли німі майстри з валізкою на підвищенні, в якій лежали клаптики кольорового паперу і відкритки. Кожен охочий міг замовити в такого німого майстра свій силует за невеличкі гроші. Витинали тут же, вклеювали у відкритку і віддавали власникові.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Із часом у містах зникла мода на милі серцю дрібнички, та й на самі серванти чи креденси. Відповідно, серветки, навіть вишиті, також відійшли в минуле. Тепер витинанки залишились лише у сніжинках, що їх готують діти у садочках або на уроках праці в школах.
Кажуть, що мода на витинанки прийшла до нас із Китаю. Адже саме там, як тільки вперше зробили папір і ножиці, взялися до паперового мистецтва. Відомо, що папір – матеріал делікатний і недовговічний, тому найдавніших зразків не збережено. Попри те, в Україні є кілька цікавих майстрів, котрі своїми витинанками заслуговують на звання шедеврів. Давнє мистецтво витинанки відроджує сучасна мисткиня Дарія Альошкіна.
Батьки Дарії Альошкіної скульптори. Дівчина виросла на Вінниччині у багатодітній родині. П’ятеро дітей жили у творчій атмосфері – допомагали батькам довбати камінь, робили витинанки. Дарія навчалася у Вижницькому коледжі прикладного мистецтва ім. В.Ю. Шкірбляка на Буковині.
У 2007 році Дарія закінчила ЛНАМ, магістратуру за спеціальністю монументально-декоративна скульптура. Працює в галузі станкової та монументальної скульптури, витинанки, графіки. З 1996 року бере участь у виставках та симпозіумах. Режисер Театру Тіней “Див”. Організатор молодіжних пленерів на фестивалі “Тустань”.
Після навчання дівчина планувала їхати до Києва. На прощання зі Львовом влаштувала виставку і на ній познайомилась з майбутнім чоловіком – скульптором Гордієм Старухом. Зараз хлопець створює музичні інструменти – ліри. Дівчина каже, що так він поєднав музику та скульптуру. Гордій Старух – засновник гурту «Joryj Kłoc», але зараз має новий гурт «Лірвак». Сьогодні подружжя має трьох маленьких дітей: Росаву, Вакулу та Енея.
Витинанки на фото – мисткині Дарії Альошкіної
