Що там не кажи, а ми, жителі неньки України, звикли дивитися на світ зачарованими очима. У кожному буденному явищі ми здатні вгледіти щось магічне, мерехтливе і справді казкове. Чи не тому ми такі поетичні!? Чи не від нашого щирого зачарування дивними переказами про надприродні властивості та загадкові явища так поширилась любов до ворожіння!? Скажу більше – незмінна, дитяча віра в казку допомагає нам подолати чимало реальних проблем. І немає в цьому нічого поганого.
Чи така страшна магія як її малюють?
Побожні люди всіляко відхрещуються, коли чують про ворожіння і магію. А дарма. Ритуал ворожіння та передбачення майбутнього з давніх давен був незмінним у житті кожного українця, навіть того, хто не займався цим безпосередньо. Звісно, слід розрізняти магію чорну, злостиву і – побутову, звичайну або щоденну. Щодо останньої, то вона слугує людині для кращої роботи.Магія – це ніяка не чортівня, а сукупність дій і слів, які мають чудодійну силу. Це віра в те, що можна вплинути на довколишній світ через фетиші, духів та чаклунські дійства. Хіба ж не диво – заговорювання зубного болю, примовляння під час посіву (кажуть, таке зерно проростає добротніше), віншування і побажання щастя-здоров’я і таке інше!? За щоденними турботами ми й не завжди звертаємо увагу, що звичайне, іноді навіть банальне побажання-привітання додає нам упевненості та спонукає сіяти добро. І не дивина, що кожен господар, дбаючи про свою родину і свою хату, колись творив довкола обійстя так зване магічне коло. Для цього святили у церкві сіль і мак, обсівали хату і поле.
Магічне коло має прямий стосунок до новорічного водіння кози, ведмедя. Ось тобі й замкнуте коло, ось тобі й солярний (сонячний, вогненний) знак. Найдивніше те, що зараз, послуговуючись народними традиціями, ми часто-густо й не здогадуємось, для чого вони, – такий собі відгомін прадавньої мудрості. Однак, без усіх цих приготувань до свят, без усієї тої магії очікування, без дружнього кола і тим більше без перевдягань не було б так цікаво. Хіба ж ні!?
Ворожіння як заборонений плід
У житті кожного з нас настає так зване роздоріжжя. Якщо донедавна ми просто йшли. І все було краще, аніж завжди, то тут… гоп-стоп. Хтось шепоче на вухо: „Треба вибирати!” З одного боку добре, що право вибору залишають за тобою, але ж… страшно. Як перестрахуватись? Як не помилитись? У кого спитати поради? І у яких магічних дзеркалах видно наше з тобою майбутнє? Для цього існує ворожіння.Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Що ж таке по-суті ворожіння? Вгадування майбутнього чи відчитування минулого по предметах, зорях, за допомогою зілля, на картах і таке інше. Церква ніколи не схвалювала жодного прояву дізнатись, що чекає на людину у майбутньому – на все воля Божа. А якщо йшлося про ворожбитів, котрі займались цим професійно, то їм і взагалі проголошувала анафему (відлучення від церкви і заборону ходити на Служби).
І все ж існують в році такі дні, коли заради розваги цим зайнятись можна: на початку нового року, певного господарського сезону, під свято Андрія, на Водохреща, під Івана Купала тощо. Гадаю, таке ворожіння стане не актом спілкування із нечистою силою, а цікавою грою, в якій можуть взяти участь усі, і при тім не боятись жодної анафеми. Отже, ворожіння – як гра, яка нікому не шкодить і не залишає по собі брудних потойбічних слідів. Про це і поговоримо.
Жінкам заходити суворо заборонено!
У дохристиянські часи свято Введення у храм Пресвятої Богородиці було своєрідним початком, коли зима входила у свої володіння. Після цього дня не можна було рухати землю. Саме від цього дня починали у селі ходити полазники. Вірили: хто першим прийде жо хати, той принесе господарям щастя або невдачу, тому й впускали хлопця. Жінки ж у цей день в гості не потикались, аби не нарватись на „комплімент”. У давнину вірили, що опівночі перед введінням Бог відпускав на землю душі праведників, аби вони могли подивитись на своїх рідних.Катерини – свято долі
На день Катерини, 7 грудня, дівчата ворожили на свою долю. Сільським було куди легше, адже ворожити слід було на гілочці вишні. Вдосвіта дівчата йшли у садок і зрізали гілочку вишні. У хаті ту гілочку слід було поставити у воду і дочекатися Маланки (14 січня). Якщо гілочка зацвіла – добрий знак: дівчина матиме хлопця або й одружиться ще цього року. Якщо гілочка засохла – що ж. Не судилося.Андрію-Андрію, конопельки сію…
Зараз цей приспів може викликати такий собі смішок у наших дружних підліткових колах. Слово „конопелька”, чомусь, викликає тільки нездорові уявлення про наркоманів. І дарма. А от колись із коноплі робили прядиво, а з насіння видобували олію. Конопляний цвіт був оберегом від відьом, а конопляна нитка – від нечистої сили взагалі. Прядиво цієї рослини вважали приманливим і запашним, із недвозначним підтекстом. От чому у цьому приспіві збереглись не міцні синтетичні волокна чи якийсь там полістер-віскоза, а саме конопля: і натурально, і ароматно, і приємно. Зазвичай конопля виростає високо, тому в неї й сховатись можна. Цікаво й те, що існували коноплі матірки (жіночі) та плоскінь (чоловічі).Кажуть, що перед святом Андрія дівчата-підлітки пишуть одні одним імена хлопців, і роблять це на 13 картках, адже свято припадає на 13 грудня. Яке зранку з-під подушки виймеш – так твій суджений і зватись буде.
