Андрій Єрмаков за освітою зовсім не вишивальник. Та й працює він не у сфері рукоділля. І все ж – знають п. Андрія як дуже доброго (досвідченого, бувалого, цікавого, майстерного – непотрібне закреслити) майстра із вишивки.
– Отож, де Ви працюєте і коли знаходите час для вишивання?
– За освітою я інженер електронної техніки. Тривалий час працював в галузі телекомунікацій та IT. Зокрема, в «Луганській телефонній компанії» в складі невеличкого колективу, де ми займалися проектування обладнання для систем зв’язку. Вишивка, і все, що з нею пов’язано, мені цікаво. А для того, що цікаво, завжди знайдеться час. Після роботи, у вихідні, тощо.
– Чи давно Ви, п. Андрію, вишиваєте?
Вишиваю я не дуже давно. Скільки саме пригадати важко. Мабуть років десять.
– Якими техніками вишивки Ви володієте і що саме ними вишиваєте?
Мене цікавлять абсолютно всі техніки, які зустрічаються в нашій традиційній вишивці. Більшістю з них я володію. До речі, інколи доводиться почути чи прочитати про те, що багато технік втрачено, що немає зараз майстринь, які володіють різними техніками і тому подібне. Я не вірю таким заявам. Є достатньо літератури, в якій описано практично всі прийоми вишивки. В останні декілька років з’явилися та успішно працюють самодіяльні вишивальні студії в різних містах. В студіях в співпраці з однодумцями можна опановувати техніки вишивки, вивчати традиційний одяг, відтворювати його, створювати авторські моделі. Також бачимо досить багато прекрасних робіт сучасних майстринь надзвичайно високого художнього та технічного рівнів. Тому із впевненістю можу говорити: вишивальна справа живе, розвивається і буде жити.
– Чи є у Вас інші мистецькі захоплення, окрім вишивки?
Як споживача мистецтва (якщо можна так сказати) мене цікавить ткацтво, гончарство, музика. Активно я займаюсь лише вишивкою.
– Хто в родині підтримує Ваше захоплення вишивкою?
Перш за все, дружина Інна, яка також вміє вишивати, є фото-художником, членом правління НСФХУ, а крім того, має не аби які організаторські здібності. Організація студії вишивки «СвоєРідне» перш за все – результат її зусиль. Наш син Олександр не вишиває. Він захоплюється музикою. Але також підтримує моє захоплення. Перш за все, матеріально.
– Ви часто відвідуєте майстер-класи і виставки? Що із відвіданого запам’яталось найбільше?
Майстер-класи я практично не відвідую. А от виставки намагаюсь не пропускати. Це, перш за все, надзвичайно цікаві тематичні та персональні виставки, які проводить Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара», Виставки майстрів народної творчості, які відбуваються у Вінниці.
Слід зазначити, що з розвитком технологій з’являються нові форми виставкової діяльності. Надзвичайно цікавою є «Онлайн виставка: Вишиваний твір», яку у соціальній мережі Facebook вже вп’яте проводить Ольга Нарбут.
– З ким із цікавих майстрів вишивки Ви знаєтесь і що цікавого Ви для себе почерпнули від спілкування з ними?
Світ вишивки, як і весь творчий світ досить тісний. Практично всі майстри знають один одного. Очно або заочно. Я надзвичайно ціную знайомство та дружбу людей, які для мене є прикладом, яких я безмежно поважаю за ту велику роботу, яку вони роблять. Це Юрій Мельничук, це прекрасний колектив «Студії Маґди Дзвін» – Оксана Печарська, Галина Ліщинська, Анна Рогатинська, це талановитий і надзвичайно відважний в творчості Ніко Лапунов. Цю розповідь можна продовжувати та продовжувати.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Особливим є знайомство з майстрами старшого покоління. Це Григорій Петрович Гринь (смт Опішне) і Галина Іванівна Данилюк (м. Вінниця). Ці люди для мене перш за все зразок відкритості та надзвичайної доброти. Також я високо ціную дружбу і все життя буду з вдячністю пам’ятати і згадувати майстринь вишивальної спільноти форуму «Спілкування за вишивкою». За ту безцінну моральну і матеріальну підтримку і допомогу нашій родини в не прості часи 2014 року.
Спілкувалась Оксана Кришталева зі Львова
