Шопка – ляльковий вертеп

Ще у далекому XVII столітті мандрівні дяки, а також студенти підробляли собі на прожиття тим, що ходили в народ із невеликими шопками і розігрували вертепну драму. Позаяк ні інтернету, ні телевізорів у цей час не було, то такі народні дійства ставали шалено популярними серед дітей і дорослих. Відомо, що взимку селяни мали значно менше роботи – не працювали на полях, а переважно грілися вдома чи майстрували щось біля печі. Отже, було більше часу для спілкування і розваг.

Вертепне дійство супроводжувалось дотепними діалогами і комічними сценами з народного життя. Звісно, що основну роль у цій драмі надавали біблійному сюжетові народження Спасителя.

Шопку майстрували із двох ярусів – верхній називали Вифлеємом або «небом», а нижній – народним або «землею».
Зі спідручних матеріалів робили й персонажів-маріонеток, якими керували, як у справжньому театрі ляльок. Були там різні персонажі: глупуватий мужик, циган, єврей, шляхтич, козак. Якщо ж на верхньому ярусі розмови велися по-мудрому, по-церковному, то на ярусі народному оживала проста селянська мова і жарти.

Сюжет різдвяного вертепу незмінний: цар Ірод дізнається від волхвів, що народився Христос, який стане царем світу. Бажаючи позбутися суперника, він кличе воїна і наказує йому побити всіх вифлеємських дітей віком від народження до 2 років. Воїн виконує наказ, але одна стара баба Рахиль не дає свою дитину на побиття, тому озлоблений Ірод наказує вбити її дитину. За цей злочин смерть відрубує Іродові голову, а чорти тягнуть його в пекло.

Після смерті Ірода на сцені, з піснями та танцями, з'являються циган, лях, москаль, жид, селянин, дід, баба, панотець. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока. На верхньому поверсі вертепу знаходилася нерухома фігура діви Марії з немовлям, а на нижньому — трон царя Ірода. Вертепні ляльки рухалися за допомогою прикріплених до них знизу дротів. Вертепник, який стояв позаду скрині, водив ляльку по прорізах у підлозі. Лялькар говорив і співав за всіх героїв, змінюючи голоси. Незважаючи на видиму простоту, вирізьблені з дерева ляльки були справжнім витвором національного прикладного мистецтва. Крім того, частина вертепних ляльок мали певну механізацію: Смерть замахувалася косою, Козак танцював, присідаючи, у царя Ірода голова злітала з плечей. Кожна лялька мала свій ігровий простір і рухалася строго в його межах.

Персонажів біблійної частини вистави одягали у канонічне вбрання, решту героїв — відповідно до соціального положення і національних ознак.
Вертепну виставу щедро наповнювали музичним супроводом. У першій частині дії звучали народні колядки і канти. Друга частина була насичена народною музикою. Поруч із вертепником знаходився музикант чи гурт музикантів, які грали на скрипці, сопілці, бандурі, цимбалах, колісній лірі.

Вертепна скриня в Західній Україні, у тому числі й карпатському регіоні, органічно ввійшла в обряд колядування і стала майже постійним атрибутом різдвяних обходів, як «шопка» у поляків чи «бетлем» у чехів та словаків, «бетлегем» в угорців, «бетлехемул» у румунів, «батлейка», «остлейка», «яселка», «вяртеп» у білорусів, «петрушка» у росіян.

В Україні традиційно шопки виставляють у церквах і в історичних частинах міста. Дуже модно стало декорувати шопками вітрини крамниць, культурно-розважальні центри, ресторани і кав’ярні.