Про срібло
У XV-XVI ст. срібла почали видобувати у 10 разів більше, саме тому воно й знецінилося. Срібло перестало бути дорогоцінним металом для прикрас і стало використовуватись у техніці, фотографії та кіно. Зі срібла і посуд робили, і церковні атрибути, і навіть ґудзики.
Давні греки також могли похвалитись великими запасами срібла із Лавріонських родовищ. За три століття Лавріон подарував Афінам 3000 тонн цього благородного металу! Без лавріонського срібла не було б таких прекрасних історичних місць, як Акрополь, таких чудових витворів мистецтва та архітектури.
Геродот оповідав, що перші срібні монети було відчеканено в Лідії на кілька сотень років до нашої ери. На них було зображено морську та сухопутну черепах. Ці тварини прикрашали і герб грецького міста.
Якось дуже давно іспанці вирушили підкорювати Південну Америку. Там на березі їх зустріли місцеві аборигени і надарували повні жмені срібла. Іспанці подумали, що срібла тут – хоч греблю гати, тому й назвали це місце Аргентиною, від лат. «argentum» – срібло. Ось так воно було.
Після того, як іспанці завоювали Мексику й Перу, із Нового Світу до Європи ринули потоки срібла. Болівійська гора Потосі стала справжнім місцем паломництва для тих, хто хотів збагатитись. Срібні рудники виходили на поверхню, однак місцеві жителі не бажали видобувати з них цінного металу. Вони казали, що багато хто загинув там, а з надр землі було чутно грізні голоси: «Не беріть руду, вона для тих, хто кращий за вас і хто прийде після вас». Та хто б то слухав забобонних індіанців?! Тонни срібла з гори Потосі невдовзі попливли у скарбниці Європи.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
У ХІХ ст. срібло стало основним монетним та ювелірним металом. Центром виготовлення став німецький Аугсбург – там з’являлися на світ прекрасні чаші, дароносиці, розп’яття. Простий талер став імперським талером і єдиною монетою імперії Габсбургів. Такі ж монети стали чеканити і Мексиці та Перу, зображаючи на них дві колонни, увінчані короною. Це були Геркулесові стовпи – символ Гібралтарської протоки. Монети назвали «іспанськими піларами». Пірати, котрі грабували іспанські кораблі, наповнені срібним вантажем до Європи, завозили їх у британські колонії Північної Америки. Для створених пізніше у США монет використовували назву «долари з іспанськими стовпами», позначаючи їх як «S II». Цей символ згодом перетворився на знаменитий знак долара.
Назву «марка» вперше зафіксовано у договорі другої половини ІХ ст. Ці срібні монети служили мірилом вартості та вагової одиниці далеко за межами Європи. Їх було достатньо лише перелічити, адже у середньовіччі марка була ваговою одиницею і становила приблизно 234 грами.
Щодо німецького талера, то він мав свого наступника – талер Марії Терезії, котрий досі містить 833 1/3 частки чистого срібла і 166 2/3 чистої міді, а важить 28 грамів. До 1966 року стільки ж важив американський срібний долар.
Срібним посудом послуговувались особи королівські, адже знали, що у ньому добре зберігається і перевозиться вода. Так, військо О. Македонського послугувалося срібним посудом. Чудодійні якості срібла помічали у середні віки. Так, під час епідемій чуми та холери ченці послуговувались срібним посудом, завдяки чому і врятувались від смерті.
У наш час на обряд хрещення прийнято використовувати срібний хрест, який занурюють у купіль. А коли дитині виповнюється рочок, хресні дарують їй срібну ложечку.
Однак, сріблом не можна захоплюватись. Відомо, що від надмірного вживання срібла шкіра людини стає синьою і змінити її неможливо.
В Україні срібними виробами славляться харківські ювеліри. На відміну від Західної України на Слобожанщині срібні вироби були більш популярними. Суто українськими вважають прикраси самби, дукачі, мониста, кільчики у формі півмісяця (так звані лунниці), обереги і хрестики. Детальніше читайте тут https://korali.info/obryadi/dukachi-salbi-monisto.html
Міфологія оповідає нам про те, що зупинити упиря можна було тільки спеціально відлитою і заговореною срібною кулею.
Тож нехай срібло залишається у прикрасах, а його властивості (іони срібла) – на користь нашому здоров’ю.
