Дослівно із французької боге́ма (фр. bohème – циганщина! Так, це — соціальний прошарок між інтелігенцією та іншими класами або ж інакше кажучи: театральні, літературні та інші мистецькі кола. За радянської влади в СРСР богему називали «творча інтелігенція», але це жодним чином не давало їм права не працювати. Бо за совітів працювати повинні були усі дорослі.
Термін з’явився у Франції в першій половині XIX століття і набув великої популярності після появи збірки Анрі Мюрже «Сцени з життя богеми» (1849), а особливо знаменитих опер Пуччіні (1896) і Леонкавалло (1897) з однаковою назвою «Богема». Фундаментальна історико-соціологічна праця про французьку літературну богему (1964) належить Сесар Граньє.
Циган по-французьки називають bohémiens — буквально «богемці», жителі Богемії, області на території нинішньої Чехії, де в Середньовіччя жило багато циган; таким чином, неприкаяне життя артистів порівнювалася з життям циган (крім того, чимало ромів самі були акторами, співаками й музикантами).
І все ж це пояснення нічого не розкриває і тим більше – не пояснює. Довелося звернутись до інших джерел. От що вони пишуть. Незважаючи на своє незадоволення світом, богема не прагне щось змінювати чи бунтувати. Богема тихо і вперто робить свою справу, і потрохи-помаленьку світ таки змінюється так, як цього хоче сама богема – таке собі своєрідне вичікування. Як от, приміром, і твори мистецтва: спочатку їх може ніхто не сприймати і критикувати, а потім вони стають надбанням людства і йдуть з молотка на аукціоні за казково великі гроші. Чому? Тому що в них є ідея!
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Представники богеми – яскраві і ззовні, і всередині. Вони часто епатажні, непередбачувані, несподівані самі для себе і… як це не дивно – необов’язкові. Зрештою, як усі творчі люди. Для богеми важливе самовираження у мистецтві, процес творення і результат. Дарма, якщо цього не визнають одразу чи за це ніхто не заплатить великих грошей. Творчий процес богемної особи не обмежений жодними чинниками – ні думкою оточення, ні кар’єрою, ні ремісництвом – є лиш прагнення творити і шукати нові ідеї та ідеали.
Саме такі цілі часто заносять богему на маргінес суспільства. Богема не любить натовпу і навіть зневажає його, не визнає усталених правил, вважає себе аристократами духу і вибраними з-поміж людей, легковажить, вдається до авантюр, живе сьогоденням і часто без коштів, прагне до насолод і максималізму. Зазвичай серед богеми чимало молоді. Їхнє естетичне бачення світу і тонке відчуття краси накладається на вікові особливості. Такий триб життя можна порівняти із метеликами, які пурхають над квітами. Але квіти колись відцвітають, а метелики стають «дорослими».
Кажуть, що справжній митець – музикант, поет чи художник – повинен пройти богемний період у своєму житті, інакше він ніколи не відчує всієї краси безладного і прекрасного життя. І в більшості сучасної богеми це стається у період навчання. А щодо художників, то вони залишаються молодими до кінця своїх днів.
Щоправда, відколи у мистецтво проникла комерція, саме поняття богеми змінилось. І тепер є більше представників несправжньої або псевдо-богеми, яким подобається вдавати із себе творчу еліту. Така псевдо-богемна поведінка – це не внутрішня потреба шукати себе у мистецтві, а всього лишень гра. Богемне товариство стає звичайною тусівкою або скочується до позірного епатажу. Якось так…
Та хочу вірити, що є ще десь у світі справжня богема, якою можна захоплюватись, дивуватись, милуватись, із якою можна спілкуватись. Бо як же без квітів і метеликів?
