Сергій Лифар

lifar.jpg (34.66 Kb)

Серж Лифар народився у Києві, в заможній родині чиновника Михайла Лифаря та його дружини Софії Марченко. Родина Лифарів мала глибоке козацьке коріння. Пізніше Сергій Михайлович згадував, як, гостюючи в свого діда у Каневі, слухав розповіді про героїчне минуле України та роздивлявся «пожовклі вицвілі грамоти з восковими печатками, що ними нагороджували Лихварів українські гетьмани та кошові отамани великого Війська Запорізького».

Бог наділив хлопчика тонким музичним чуттям. З дитинства Лифар співав у церковному хорі Софіївського собору, брав уроки гри на скрипці у професора Воячека, відвідував клас фортепіано у Київській консерваторії. Але визначальною в його долі стала зустріч із Броніславою Ніжинською, сестрою відомого на той час танцівника Вацлава Ніжинського. Саме її балетна секція і стала для 17-річного Сергія першим кроком до вершин слави.

У 1922 році Ніжинська емігрувала до Парижа, де співпрацювала зі знаменитим «Російським балетом» Сергія Дягілєва. Через рік вона запросила до трупи своїх найкращих учнів, серед яких і Лифаря. Самовіддана праця, фанатична любов до танцю швидко зробили зі скромного, допитливого юнака першого соліста «Російського балету». Після його фантастичних тріумфів у ролях Блудного сина в однойменному балеті Прокоф'єва, Аполлона й Івана Царевича в «Аполлоні Мусагеті» та «Жар-Птиці» Стравінського сам Дягілєв скаже: «Лифар чекає власної слушної години, щоб стати новою легендою, найпрекраснішою з легенд балету».

Переломним у житті Лифаря став 1929 рік. На той час російський балет за кордоном переніс три великих потрясіння: померли Анна Павлова і Сергій Дягілєв, залишив сцену Ніжинський. Саме тоді яскраво спалахнула зірка Сержа Лифаря.


Після смерті Дягілєва 24-річному Лифарю запропонували очолити балетну трупу «Гранд-Опера». Він став для французького балету тим, ким у ХІХ сторіччі був для російського француз Маріус Петіпа. Більше 30 років віддав цьому театрові, був його солістом, хореографом, педагогом. Фактично він відродив французький балет, його репертуар, трупу, його школу та славу, ставши основоположником нового напрямку в балеті — «неокласицизму».

1939 - незважаючи на початок війни, Лифар залишається в Парижі, очолює театр, створює свої найкращі спектаклі та рятує французький балет від загибелі. В 1943 році відбулася прем'єра іще однієї Лифаревої перлини — «Сюїти в білому» — однієї з перших довершених спроб зацікавити глядачів винятково безсюжетною виставою. Кияни побачили цей балет через 60 років. Загалом Лифар поставив у «Гранд-Опера» понад 200 балетних вистав, виховав 11 зірок балету. У 1947 р. він заснував у Парижі Інститут хореографії при Гранд-Опера, з 1955 р.
вів курс історії й теорії танцю в Сорбонні, був ректором Університету танцю, професором Вищої школи музики та почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО.

За життя Серж Лифар отримав багато відзнак від різних держав. Він був кавалером найвищих нагород Франції: ордена Почесного легіону та ордена Літератури і мистецтва, володарем найвищої відзнаки балету — «Золотого черевичка» та премії «Оскар», нагороджений Золотою медаллю міста Парижа. І разом з тим, доля забрала у нього найдорожче: спочатку Київ, який він не розлюбив до кінця свого життя, потім — його Гранд-Опера. 1958 року його звільняють із театру. Він не вірить, що це остаточно, довго бореться, але марно: навіть щирий шанувальник його таланту Шарль де Голль був не в змозі йому допомогти.

lifar2.jpg (37.47 Kb)

Світ балету був не єдиним захопленням Лифаря.
Він товаришував із багатьма художниками, серед яких були Пабло Пікассо, Жан Кокто, Кассандр (Адольф Мурон), Марк Шагал, які оформили багато його спектаклів. Звільнення з театру підштовхнуло Лифаря професійно узятися за пензля. У 65 років у нього проявився неабиякий хист художника. Власне, він малював і раніше: на театральних програмках, афішах, записках — олівцем, помадою, гримом. Хоча сам Лифар доволі стримано ставився до свого захоплення. Він залишив після себе понад сотні оригінальних картин та малюнків. Основний сюжет — балет, рухи, драматургія танцю.

Читайте також: 20 віршів та пісень про маму

Другою його пристрастю були книжки. Почалося усе із особистого архіву Сергія Дягілєва, який складався з колекції театрального живопису і декорацій та бібліотеки (близько 1000 назв). Лифар викупив її у французького уряду за гроші, отримані за рік роботи в Гранд-Опера. Серж Лифар зібрав одну з найцікавіших в Європі російських бібліотек, яка складалася зі стародруків XVI-XIX ст. Нині частина бібліотеки Лифаря (817 одиниць) зберігається у Києві, у відділі мистецтв Публічної бібліотеки ім.
Лесі Українки. В дар Україні її передала вдова хореографа - графиня Ліліан Алефельд.

Україна, Київ до кінця життя лишилися світлою мрією Лифаря. «Навіть прекрасний блискучий Париж не зміг примусити мене, киянина, забути мій широкий, величавий Дніпро», — говорив він. Коли, вручаючи орден Почесного легіону, Шарль де Голль вкотре запропонував йому стати громадянином його країни, Лифар відповів: «Я — українець і цим пишаюся». Він так і лишився «персоною без громадянства» — не міг зректися свого коріння, предків, землі, де він народився. Уже відлучений від театру, він одного разу прийшов до Гранд-Опера у вишиванці, а потім поділився найзаповітнішою мрією: «Мрію повернутися в Україну. Проте вдома мене, на жаль, ніхто не знає, а у Франції — забули».

За життя Сергій Лифар лише один раз побував у Києві — у 1961 році, і це було для нього великим щастям.

Ім'я генія балету Лифаря повернулося в Україну лише в середині 1990-х, не в останню чергу — зусиллями його вдови, графині Алефельд. Вона ж передала в дар Україні найбільші скарби з особистої колекції Лифаря: орден Почесного легіону, «Золотий черевичок», прикрашений діамантами, сценічні костюми, а також пуант Анни Павлової, валізу Сергія Дягілєва, роботи Пікассо і Шагала, скульптурні портрети самого Сержа роботи скульптора Бельмондо — батька кінозірки.

Протягом тривалого часу до Києва з'їжджалися танцівники та хореографи з усього світу на міжнародний конкурс імені Лифаря та фестиваль «Серж Лифар де Ля Данс». На київській сцені відродилися його «Ромео і Джульєтта» та «Сюїта в білому».

Останні роки життя Серж Лифар прожив у Лозанні, Швейцарія де й помер 15 грудня 1986 року. В наші дні в Лозанні, з'явився пам'ятник, дарунок від киян: Ікар з піднятими руками-крильми наче прагне злетіти у небо. На постаменті скромний напис: «Serg Lifar de Kiev» — «Серж Лифар з Києва».

..
Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2021.