Сучасний український письменник із Закарпаття, Дмитро Кешеля, повертається до читачів своїми новими книгами: “Родаки” (роман-колаж), “Помилуй і прости” (роман-покаяння), “Дай сили заплакати” (роман-видіння). Пропонуємо афоризми із книжок цього цікавого автора. Не втомлюйтесь цитувати гарну прозу.
– Прокинувся вже давно, проте лежу під периною, як пуголовок у намулі, із заліпленими очима і не маю бажання не те що вставати, а жити взагалі. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Родаки, – ст. 9)
. .
– Господу, видно, було угодно сотворити мене розумним лиш на один бік голови. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Родаки, – ст. 13)
– Як ведеться споконвік у славній історії, наші чесні й мудрі люди можуть пережити всі злигодні світу, крім щастя сусіда. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Родаки, – ст. 127)
– Коли ми станемо перед Всевишнім, він із кожним із нас заговорить на нашій материнській мові. І якщо людина забула материнську мову, то ані Господь нас не зрозуміє, ані ми не зрозуміємо Господа. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Родаки, – ст. 197)
– …тобі суджено говорити з небесами. А тих, хто спілкується з небесами, ніколи не зрозуміють на землі. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Родаки, – ст. 198)
– Світ зовсім не такий, як тебе вчать у школі і будуть далі навчати. Світ — це зовсім не те, що ми бачимо, він інакший. Але одягнуті в одежі людські тіла ніколи не пізнають сутності світу й істину життя. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Родаки, – ст.244)
– Тисячу літ би нам тепер на колінах стояти і спокутувати перед небесами свою провину. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 5)
– …кожна людина, коли не хоче визнати і спокутувати свої гріхи, починає винити Бога. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 44)
– Голоси дзвонів завжди викликали в мені острах і німу покору перед чимось невидимим і владним. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 48)
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– На мене находить якийсь особливий вид божевілля. Все прекрасно бачу, розумію, але зовсім безсилий опиратися цьому тихому божевіллю. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 56)
– …філософія — це самовиправдання. І народилася вона тоді, коли людина захотіла спокутувати свої гріхи. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 59)
– Таке життя… Нищимо один одного, старіємо, гаснемо, як трухляві пні, увіходимо в землю, а кров живе. Бо кров — це душа, а вона безсмертна і над часом владна. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 68)
– Панотця розсекретили в кукурудзі, коли він із жінкою сільського старости часто забіграв милуватися і слухати, як росте трава. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 76)
– Але ми і далі жиємо кожен сам по собі, як кертиці у норах. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 80)
– Без духовного пастиря народ сліпий, де б він не жив — у колгоспі або без нього. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 84)
– Скис би ти, люцифере, як дурної вівці молоко. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 85)
– Ти боягуз і нікуди не дінешся від страху перед смертю, перед скоєним. Будеш, як вовк покалічений, повзати по землі і хапатися за соломинку життя. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 99)
– Я не боягуз. Я — ваш гріх. Я — той величезний камінь на душі вашій, який мусите нести до кінця життя. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 99)
– Вперше у житті слово в його уяві стало зримим образом — величезного сірого птаха із довгим і гострим, як караючий меч, дзьобом. І вже бачив, як розвалькуватий птах, спираючись довжелезними крилами об землю, сунеться по хаті на нього й, сміючись, торжествуючи, каркає. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 100)
– В полях, немов рештки мерців, дотлівали брудні копички снігів. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 101)
– …в житті є ще тверезість, яку ніхто не любить, бо вона гірка. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 103)
– Не думай, сину, що смерть — це найбільше зло на землі. Є ще страшніщі муки, і смерть від них — єдине спасіння… (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 116)
– Місяць раптом здригнувся, потім загойдався, наче маятник і, тягнучи за собою вогненний хвіст, бехнувся у потік. Тисячі бризок здійнялись, обдаючи окропом все жииве. З гір надбігли нові хвилі, підхопили світило на долоні, і місяць, стікаючи кров’ю, б’ючись об гостре каміння, швидко поплив у долину… (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 123)
– І знову глянув у небо, наче в молитовник, намагаючись там знайти відповіді для себе. Але небо було холодне і синє, як застигла посмішка мерця. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 130)
– Горе, велике горе, коли батьки хоронять дітей у своїх гробах. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 139)
– Ніколи і ніде земля не буває такою тяжкою, впертою, як тоді, коли риєш у ній могилу. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 142)
– Ранок той знявся над землею, як ангел: світлий, добрий, лагідний. Просто з вікна його можна було зачерпнути повні долоні і, заплющивши очі, пити, як воду з молодого весняного джерела. (Дмитро КЕШЕЛЯ. Помилуй і прости, – ст. 145)
Уважно читала з олівчиком Оксана Кришталева, Львів
