ДУХИ РIЗДВА

Різдво – це окрема пора року,
Окрема історія, окрема біографія
І навіть окремий характер
Кожної людини і родини.
Різдво – завжди очікуване,
Омріяне і несподіване.

Тарас ПРОХАСЬКО

duhi_rizdva2.jpg (456.05 Kb)

Період зимових свят – особливий. Дива й блискітки осипаються на людей, на міста, в яких вони живуть, на тварини і на все, що чекає пришестя Різдва. А чекають його не поодинці, не перелюдненими натовпами, а в родинному колі.

Люди купують подарунки, прикрашають ялинки, будинки й дерева святковими вогниками, та мало хто знає, що існує безліч Духів Різдва, його вірних помічників, кожен з яких виконує свою різдвяну місію. Кожен із цих духів вносить свою часточку у неповторну та чарівну казку під назвою “Різдво”.

Автор.

Знайомство з різдвяним вогником Дишем

“Віоло, мені здається, що ми потрапили кудись не туди!?”

Театральна, 22. Здається, тут. Принаймні, так казала леді Маргарет, а вона знає всі різдвяні ялинки в цій частині міста – це ж її дільниця. Так як ми ще на курсах, Катаріна зробила нам поблажку в орієнтуванні на місцевості. Ми цього ще не вивчали.”

Ці голоси чулися з картонної коробки із написом “Кульки ялинкові срібні”, на тротуарі біля машини, яка спинилася поряд із Кінопалацом .

Чоловік у шкіряній куртці взяв коробку і поніс всередину. З коробки почулися зойки.


Робітник поставив коробку в холі і вийшов.

В ящику з’явилась дірка, що чимраз збільшувалась. З неї висунулась маленька ніжка у червоному різдвяному черевичку, а потім з’явилась маленька істота в червоному ковпачку з хутром, на якому висіла ялинкова кулька. За спиною тріпотіли маленькі золотисті крильця.

Маленька фея, що вилізла з коробки, подала руку другій. Вона була одягнута в такий же кожушок зеленого кольору. Каштанові кучерики вибились з-під ковпачка, крильця були прим’яті.

“Більше ніколи не подорожуватиму таким способом. Віоло, коли ми їхали в цій машині, на мене впала величезна кулька,” – сказала фея в зеленому і поправила крильця.

“Ти забула наші палички, Катаріно,” – Віола витягнула палички і дві іскристі фігури полетіли в хол. Феї звернули в коридор. Катаріна витягнула карту: “Направо, наліво, ще раз направо, прямо по коридору... сходами нагору і...” Перед ними на невисокому постаменті стояла ялинка.

“Нарешті ми на місці!” – Віола полегшено опустилась на дощик.

Раптом із-зі кульки визирнуло усміхнене обличчя. Віола хитнулась на дощику і ледве втрималась, аби не спати.
З-за кульок і прикрас почали виходити маленькі феї та ельфи, тріпочучи різнобарвними крильцями. Одні з дітей-ельфів були одягнені в довгі нічні сорочки, з довгими ковпачками та голівках та маленькими світильниками-кульками, в яких блимали вогники різних кольорів, інші – в яскравих жилетках та штанцях, в ковпачках, обвішаних маленькими дзвіночками. Треті діти (це були переважно феї) в пишних платтячках, зав’язаних бантами, з бантиками на хвостиках і косичках, хитались на дощиках, мов на гойдалках.

Катаріна стала на верхівці ялинки, як на постаменті: “Тихо, діти, вогники, дзвіночки, бантики та всі інші різдвяні духи, які відповідають за ялинку!” І феї-діти всілися на кульки та приготувалися слухати урок.

Раптом до неї повернулася прозора біла кулька, на якій було намальовано фломастером веселі очі, усмішку та круглий ніс. Катаріна не втрималась, і не встигнувши розправити крильця, впала на вату, що лежала довкола ялинки. Віола допомогла їй стати.
Катаріна виплюнула вату з рота і крикнула: “Різдвяний вогник Диш!!!!!!!!!!!!!!!”

Із самої верхівки, тримаючись за тоненький дощик, плавно спустилась маленька фея з рудими кучерями, зібраними у два хвостики, у блакитній сорочці та довгих смугастих шкарпетках, із блакитними вогниками в руках. Спустившись на підлогу, вона відкинула з обличчя кінчик свого ковпачка: “Я тут, міс..........е-е-е-е..... Катаріно!”

“Знову ти, Диш!!! Про тебе говорять всі духи, починаючи з Чистівничка, який твердить, що на скляній підлогу, яку він учора надраяв до блиску, з’явились чиїсь брудні сліди, і закінчуючи Медівничкою, яка каже, що втратить авторитет у своєї господині, тому що від її запашного печива залишились лише крихти!!!”

Диш винувато опустила голову, з якої ледве не впав ковпачок.

“Досить, Катаріно, сідай на місце! Диш, більше так не роби!” – Віола вирішила захистити вогника.

Коли Диш зайняла своє місце на блискучій кульці, Катаріна сказала: “Отже, починаємо урок.
Для початку треба перевірити, чи всі іграшки є на ялинці. Диш, віддай сушену дольку яблука!”

Вогник без найменшого бажання випустила з рота яблуко і повісила його назад. На ньому були сліди зубків і Цукерничка Жанна приснула зі сміху. Катаріна вже відкрила рота, щоб знову прочитати нотацію, але Віола її перебила: “Після перевірки іграшок треба запалити всі вогники. Спробуйте!”

Всі підлетіли до гірлянди. Раптом по ній пішов струм, і гарно вкладена зачіска міс Казаріни перетворилась на пишну копицю, що стояла сторчака! Катаріна знову готова була вибухнути, але знову від її праведного гніву Диша захистила Віола.
“Треба вміти регулювати силу вогника, це дуже складно, ви навчитесь цього пізніше,” – невпевнено додала вона (чудово розуміючи, що Диш, яка виросла в сім’ї Вогників, вміла це ще з п’яти років).

“Тепер ви маєте вивісити дзвоники і спробувати надати їм наймелодійнішого звучання”. Раптом зі дзвоника, що пробувала наділити голосом Диш, почувся досить-таки непристойний звук. Всі обернулися до неї.

“Погані мої справи,” — подумала вона, але, на щастя для маленької феї, це було останнє заняття, і діти поспішили додому.

Нарешті закінчився цей день!!! Катаріна полегшено сіла у вату. “Так, яке щастя, що завтра зміна Подарункових Гномів!” – Віола опустилася поруч.

А Диш летіла вечірнім небом до Оперного Театру, освічуючи шлях голубуватим світлом. Ні, все-таки вона не жалкувала про те, що сталося в школі. “Без мене там було би дуже нудно”, -- думала вона, лежачи у своєму ліжечку у плафоні люстри. Диш загорнулась у ковдру і вимкнула світло. Тільки її ліхтар освітлював круглу кімнатку сріблястим світлом...

duhi_rizdva3.jpg (237.61 Kb)

Практика

Диш розплющила очі. “Як вигідно бути вогником! – подумала вона, -- на ніч не треба перевдягатися. Я завжди в нічній сорочці.” Диш потерла очі і скинула ковдру. Вона вилетіла з плафона. Треба причепуритись, поки не прийшли відвідувачі на першу виставу. Вона позіхнула, опустилась на долівку і попрямувала до ложі № 9.

Диш дістала з кишені сорочки золотий ключик і втиснула його у дірочку в плінтусі. Вогник повернула ключа і відхилила маленькі дверцята. За ними виявилась маленька кругла кімнатка, оббита синім оксамитом з вишитими золотими зірками. В кімнаті стояла маленька золота ванночка, стільчик, столик. На стіні висіло дзеркало.

Диш підійшла до ванночки, відкрутила краник, взяла з полиці фірмову піну “Маленька Фея” і налила її у воду. Вогник щалізла в гарячі ванну. Пробувши в ній не менше півгодини, вона одягнула нову нічну сорочку (в шафі висіло декілька комплектів блакитних) і підлетіла до люстерка. Її рудий чубчик ледве сягав скла. Пробурмотівши: “Я вже звикла, може через кілька років”, вона встала на стілець і, наспівуючи “Jingle Bells”, стала розчісувати руді кучері. Диш затягнула хвостики в дощики, що лежали на шафі поряд, і зіскочила зі стільця. Знову понишпорила у шафі, витягнула прозору блискучу коробку і срібну зубну щітку. “Треба підтримувати репутацію Вогника,” – подумала Диш, чистячи зубки пастою із золотими блискітками. І нарешті останнє. Фея протерла ганчіркою свій ліхтарик, склала все назад у шафу, зачинила дверцята і повернула ключа.

“Диш, склади постіль,” – з буфету визирнула повненька фея у золотому фартушку. Вона засвічувала своїм ліхтариком канделябри на столиках. “Зараз, мам,” – маленька фея неохоче полетіла назад до люстри у ложі № 9. Коли вона підлетіла до свого плафона, із сусідньої люстри почулося солодке сопіння. “Везе ж декому,” – з жалем подивилася Диш на молодшу сестричку Аняшку.

“Сьогодні вони в садочку будуть вчитись розмальовувати іграшки, а я... В нас же сьогодні практика!!!” Диш згадала вчорашній день та міс Катаріну, але раптом її заспокоїла думка: “Сьогодні в нас практика, а це означає, що міс Катаріни не буде! Практику викладають... Уррааааа!!!!!”

Диш з’їхала поручнями на перший поверх, одягла шапочку і вилетіла на вулицю. “Треба економити електроенергію,” – почувся голос звідкись зверху. “Навіть якщо вона своя, власна!” – додав той самий голос. Диш здивовано підвела голову: “Тато? А-а-а! Він же по п’ятницях полірує пальмову гілку в руках Перемоги!” Ліхтар довелося вимкнути, але дорогу було видно (коли тато не бачив, Диш літала зі світлом навіть вдень – звичка!)

Фея летіла безлюдними вуличками. Падав сніг, і доводилось летіти під дашками. Маленьку фею сніг міг прибити до землі.

“Де ж сьогодні у нас практика?” Диш витягнула карту. Таку карту мала кожна дитина-фея. На ній з’являлись напрямки шляху до наступного місця, де проходитиме урок. Цього разу – Коперніка, 56. До Диш приєдналась її подруга Жанна та сестра Валерія, що була фрукти ком. Валерія була одягнута в помаранчеве платтячко, а в руках мала мішечок із сушеними фруктами, які були призначені для того, щоб розносити пахощі Різдва.

Нарешті вони прибули на місце. Це виявилась крамниця “Канц-сервіс”. На його викуваних поручнях вже зібрався майже увесь клас. Студентки-викладачки Сюзанна і Глорія весело розмовляли. “Все, усі зібрались, – Сюзанна припинила сміятись, -- починаємо урок!”

Клас полетів усередину. У крамниці було безліч людей, і ельфам доводилось пробиратись під стінками, щоб їх не помітили. “Зараз ми ознайомимось із приміщенням, щоб потім не заблукати,” – сказала Глорія.

Диш, Жанна і Валерія відділились від класу і завернули за кут. Їх огорнула темрява. “Чаш!” – це Диш увімкнула свій ліхтарик. Друзі обережно попрямували вперед. І раптом...

“Ще один удар, і серце супротивника залишається у ваших руках-х-х-х-х-х...”

Маленькі феї завмерли від страху. “Ще один удар...” – почувся голос і.... Тут двері з тріскотом відчинились, і на порозі опинився розкуйовджений чоловік із перекошеним від напруження лицем. Це вже було занадто – троє фей закричали на все горло і кинулися втікати. Ліхтарик згас. Було темно. Почувся грюкіт, потім ще, чийсь крик і хлюпаючі звуки. Диш увімкнула вогник: всі троє сиділи у великій калюжі клею посеред кімнати, заповненої картонними коробками. Жанна спробувала злетіти, але крильця намертво приклеїлись до підлоги. Диш обдивилась навкруги, шукаючи очима порятунку. Вона знайшла те, що шукала. Десь за тридцять сантиметрів над землею висів ялинковий дощик. Він висів невисоко, але для феї-вогника це недосяжно. Раптом у голову Лиш прийшла ідея: “Жанно, ти ж цукерничка! Дай мені свій мішечок!”

Жанна простягнула їй свою торбинку. Вогник порилася в ній і дістала довгу перевиту стрічкою карамельну цукерку із закрученим кінцем. Диш зачепила нею дощик, другий кінець, що лежав неподалік, перекинула через коробку і прив’язала до нього велику квадратну гумку, що випала із найближчої коробки. Скоро всі приготування закінчились, і вона пояснила свою ідею подругам. Все було готове.

Диш обережно вхопилася за край цукерки. “Давайте!!!” – гукнула вона, і Жанна з сестрою зіпхнула гумку з ящика. Вжик – і Диш злетіла під стелю, як ракета, здерши з підлоги досить великий шмат клею. Вона обережно перевернулась головою вгору, подивилась вниз. В животі піднялось неприємне відчуття. Вона взяла себе в руки і стала обережно розхитуватись. Її ніжки хитались в повітрі, але вона гойдалась все сильніше. У відповідний момент вона відпустила дощик і, пролетівши в повітрі півметра, впала на суху підлогу, перекинувшись через голову. “Невже вдалося!?” – полегшено подумала вона і підняла з підлоги ковпачок. “Не бійся, Жанно, давай сюди!” – додала вона. Жанна боязко взялася за кінець цукерки, Валерія смикнула гумку і... цукерничка успішно приземлилася поряд з Дишем. Її сестра поклала гумку назад на коробку і розгублено зупинилася. “Хапайся за цукерку,” – сказала вогник. Коли Валерія це зробила, Диш кинула ручкою, мов списом, у гумку, що злетіла з ящика. Нарешті всі опинились на сухій підлозі. Вони сиділи на плитці і відхекувались, коли у двері зазирнув Чистівничок: “Вас всі шукають! Міс Сюзанна вже пояснила про дзвіночки.”

“Час іти,” – три феї обтрусили вбрання, пригладили волосся і рушили за Чистівничком. Вони саме йшли коридором, коли над ними піднялась підошва черевика і почувся голос: “Де звіти з ПДВ?” Діти злякано сахнулися під стіну. “Цікаво, що таке ПДВ? Мабуть, Подарункова Дирекція Вогників!”

Нарешті вони прибули в кімнату, де стояла ялинка. Там стояв вже увесь клас, міс Сюзанна щось пояснювала. “Ось де ви, – вигукнула Глорія, -- Нарешті! Наступне ваше завдання – довільне прикрашання ялинки.” Діти метнулись виконувати завдання. Зчинився гармидер, бо кожен із ельфів-дітей хотів прикрасити своїм: Жанна вішала цукерки, Валерія – дольки апельсинів, Дзвоники чіпляли дзвіночки, Бантики зав’язували на гілках банти. Диш після того, як запалила вогник, вирішила прикрасити ялинку штучним снігом. Вона вирішила пошукати його на полицях. Знайшовши балон з речовиною, схожою на сніг, вона приклала його на підлогу і, скерувавши на ялинку, стрибнула на балон з усієї сили. З нього вилетіла довга жовта слизька ковбаска. В цю ж мить за ялинкою відчинилися двері, і ковбаса заліпила очі людині, що зайшла. Чоловік на порозі закричав: “Хто це грається серпантином на роботі!?!?!?” Всі феї кинулися врозтіч. Диш звернула за кут, спурхнула на стіл, з’їхала по слизькому лакуванню вниз, як куля пронеслась у повітрі і відчула, що впала на дно якогось ящика, що рівномірно хитався. Згори почувся голос: “Андрію, що сталося!?” А коли Диш побачила над собою чиюсь руку, то остаточно зрозуміла, що потрапила в чиюсь кишеню. Вона зрозуміла, що це її остаточний шанс, і вчепилася в палець руки. Почувся зойк, і Диш опинилась на повітрі в руці дівчини, що здивовано і трохи злякано дивилась на неї.

Хто ти? – запитала вона.

Мене звати Диш, я Різдвяний Вогник.

А, ясно... – не дуже впевнено сказала дівчина, -- мене звати Дарина, я тут працюю.

В нас майже однакові імена! – вигукнула Диш, -- ми можемо стати хорошими друзями!

Гаразд, а тепер мені треба повертатись до роботи.

А мені – на урок. Сьогодні в нас тут практика.

Зустрінемось біля входу в 13.00.

Гаразд, у мене якраз буде обідня перерва.

Диш полетіла назад до ялинки. “Тепер розвішайте іграшки,” – Глорія вказала на коробку, що приготували співробітники. Вогник зазирнула всередину. Там лежали декілька старих облізлих іграшок. Вибирати не доводилось, і вона стала чіпляти ці прикраси, але вирішила поговорити про це з Дариною.

О першій годині Диш полетіла до входу. Там на неї уже чекала Дарка.

Чому у вас такі страшні іграшки? Чому ви не купуєте нові?

Наш директор не хоче купувати нових іграшок.

“Треба допомогти їм”, -- подумала Диш.

Здається, я вже знаю, що робити. Довір усе мені!

Добре, -- погодилась Дара (на жаль, вона не знала характеру Диша).

Маленька фея полетіла назад до коробки. Усе було на тому самому місці. Вона спробувала підняти коробку, але забракло сил. Диш уже зовсім розчарувалась, але тут до коробки підійшов Арсен (про це вона ще не знала), підняв її, став на стілець і хотів, бувало, поставити коробку на верхню полицю... Один рух чарівної палички – і ніжки у стільця як не бувало. Почувся жахливий гуркіт, дзвін, і з купи потрощених іграшок з’явилась голова Арсена (на щастя, він не постраждав). На шум збіглися усі співробітники і почалося обговорення. Лише Дарина мовчала. Їй дуже хотілося розсміятися, але вона вирішила більше ніколи не довіряти Дишу ніяких справ.

А вогник повернулася до друзів. Вона із захватом розповідала їм про свої пригоди. Всі дуже сміялись, аж поки не зайшли Сюзанна і Глорія. Диш злякано замовкла. Глорія сказала: “Жанно, Валерія і особливо ти, Диш! Сьогодні ви майже виказали нас, ледве не залишили навічно у клеї на складі і... – додала вже лагідніше, -- ... ви дуже нас усіх розвеселили!”

Диш полегшено зітхнула. “Як все-таки добре, – подумала вона, мабуть, всоте, -- що практику не веде міс Катаріна. На щастя для неї, звичайно, а то би довелось викликати їй швидку.”

Жанна і Валерія, мабуть, подумали про те саме, бо всі троє радісно засміялися.

Аня ХРИСТОНЬКО, літстудія “На горищі”

..
Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2021.