Українські народні інструменти

Українські народні інструменти

ukr_nar_instrumenti.jpg (2.88 Kb)

Українці – народ співучий і винахідливий. Майстер із творчим мисленням міг виготовити музичний інструмент, взявши до рук спідручну посудину чи домашній інвентар. А навчитись на ній грати було справою техніки і фантазування. Так з часом з’явились духові, струнні та ударні інструменти, які використовували як для забав, так і для серйозних обрядодійств.

Цікавими ставали і назви цих інструментів. Зокрема, духові: волинка, (дуда, коза), денцівка, дводенцівка, зубівка, кувиці, ріжок, теленка, трембіта. Струнні: бандура, басоля, козобас, колісна ліра.


Ударні: батіг, барабан, деркач, бербениця.

Щоправда, частина інструментів «примандрували» до нас від сусідів – це й не дивно: їдучи в далеку дорогу, мандрівники брали зі собою музику, аби не було так сумно їхати.

Ось лише невеличкий список-словничок українських народних інструментів.

Бандура – український народний струнно-щипковий музичний інструмент. Музикант, граючи на старосвітській чи сучасній бандурі, не притискає струн на грифі, а щипком пальців у потрібний момент видобуває звук певної струни, зате в XVIII і XIX ст. всі бандури використовували техніку притискання струн до грифа. Бандури XVIII ст. були більш схожі на німецькі пів-лютні, ніж на сучасні інструменти. В ширшому розумінні до бандур зараховують кобзу — старовинний український національний струнно-щипковий музичний інструмент з родини лютневих.


Музикант, граючи на кобзі, притискає струни на грифі, тримаючи її подібно до лютні, і щипком пальців у потрібний момент видобуває звук певної струни.

Басоля – розрізняють чотириструнну басолю з центральної України і триструнну — з Бойківщини. На них грають переважно смичком, інколи щипком. Використовується як акомпанемент у малих інструментальних ансамблях (троїстих музиках). В Закарпатті зустрічається п'ятиструнна басоля, на якій грають щипком пальців та ударом по струнах спеціальною паличкою — бильцем. Верхня дека виробляється із смереки, ялини або явора, нижня з явора, обичайка із бука. Під струнотримачем інколи вирізався спеціальний отвір, куди вставлялося скельце для особливого забарвлення звуку.

Бийкоза – варіант козобаса. Акомпануючий смичково-щипковий музичний інструмент, створений у 1960-х роках на гуцульській фольклорно-етнографічній основі. Розповідають, що коли гуцульське весілля залишали музиканти, а гості ще хотіли веселитися, вони брали відро, вставляли в нього коромисло і прив'язували дрота до дужки відра і верхнього кінця коромисла. Протягуючи палицею по дроті або ударяючи, грали на цій химері на четвертий-сьомий день весілля або під час колядок імітували звуки кози.

Цікаве відео на нашому каналі: Листівка на День матері з фетру

Бугай, (Бербениця) — акомпануючий фрикційний музичний інструмент, який за тембром нагадує ревіння бугая.


Являє собою невеличку діжечку — дерев'яний циліндр, в якій верхній отвір обтягнуто шкірою. До шкіри в центрі прикріплено пучок конячого волосся. Використовується як басовий інструмент. Музикант зволоженими у квасі руками сіпає за волосся і залежно від того, де зупиниться рука, змінюється висота звучання. Інструмент поширений в країнах які входили до складу Австро-Угорщини.

В цих країнах інструмент пов’язаний з різдвяними звичаями та з колядою.

Волинка, (дуда, коза) – відома в Україні, Білорусі, Польщі, Болгарії, Шотландії, Удмуртії та в інших країнах. Складається з декількох трубок, що кріпляться до торби або міхура з повітрям. Під час гри виконавець тримає волинку під пахвою або перед собою, натискаючи на торбу. Волинка була відома давнім грекам, римлянам, а в середні віки стала поширеним інструментом трубадурів, труверів, мінезингерів, що супроводжував побутові свята. Волинка використовувалася в музичному побуті козаків-запорожців, входила до полкової музики Війська Запорозького.

Деркач, (вертушка) – народний шумовий інструмент, звук видобувають обертанням. Деркач ще називають в народі тріскачкою.
Роблять його самотужки, із пластинок дерева твердої породи, потім встромляють в дерев’яний стрижень та обертають. Звук виходить тріскучий, такий же як і в Рубля та Качалки.

Жоломіга, (дводенцівка) – здвоєна сопілка зі своєю системою отворів. На одній її цівці чотири дірочки, на другій ― три. Цівки міцно склеєні чи скріплені так, щоб можна було задувати повітря в обидві, ведучі пальцями мелодію на одній і другій цівці. Часто створюється враження, що грають двоє музик.

Колісна ліра – старовинний струнний смичковий музичний інструмент, у якому роль смичка виконує колесо. На трьох (іноді більше) струнах грають мелодію, притискаючи струни клавішами, а дві інші струни — бурдонні.

Окарина, (зозулька) — керамічна або порцелянова свисткова флейта сферичної форми. Має 10 пальцевих отворів, казковий тембр, імітує завивання звірів, спів птахів, особливо зозулі. Очеретяна цівка – з товстої, міцної і найдовшої між колінцями очеретини гострим ножем рівненько відрізують трубочку. На ній з того кінця, який беруть у рот, вирізують прямокутне віконце так, щоб не пошкодити тоненької плівки всередині трубочки. Якщо ж плівка порветься, то її можна замінити наклеєним поверх вирізу тоненьким папером. Взявши в губи очеретину, виконавець творить мелодію, від чого тоненька плівка-мембрана вібрує і забарвлює голос виконавця ніжним, трохи сумовитим тембром.

Ребро, ( Флейта Пана, також Свиріль) — народний музичний інструмент, давніший від української сопілки. Власне Ребро є набором поздовжніх відкритих флейт, сполучених в один ряд, тобто флейт без пристрою, що полегшує відтворення звука. Щоб грати на цьому інструменті, потрібно весь час пересувати устя цівок відносно губів, бо кожна цівка видає тільки один звук. У своєму розвитку свиріль впродовж багатьох віків перетворилася в наймогутніший з усіх музичних інструментів відомих досі людству — орган. В Україні спеціальної культури органа не було, проте органи малих форм - реґали, позитиви і, врешті, катеринки свого часу були в ужитку.

Торбан – народний струнний щипковий музичний інструмент (30 — 40 струн), з родини лютневих, близький до теорби, від якої різниться додатковими приструнками, як на бандурі. Був поширений з першої половини 18 до початку 20 століття в Україні, Польщі і Росії (Так звана «панська бандура» зовнішньо походить на торбан, але різниться від нього технікою гри).

Трембіта – рід дерев'яної труби без вентилів і клапанів, інколи обгорнутої березовою корою. у вузький кінець трембіти вставляється дерев'яний, роговий або металевий мундштук (дульце, пищик). Висота звукового ряду трембіти залежить від її величини. Трембіта поширена у східній частині Українських Карпат, зокрема на Гуцульщині, у Польщі та Угорщині. Трембіта була єдиним засобом зв'язку чабана з селом: за трембітовими звуками люди дізнавалися про місцеперебування ватага з отарою, про те, як триває випас худоби. Трембіта на полонині з діда-прадіда виконувала утилітарну функцію, будучи замінником годинника. Ще у прадавні часи, коли в гуцульських селах був відсутній телеграф, радіо чи годинник, пастухи на полонинах визначали час за тінню від трембіти. Особливі звуки інструмента попереджали і про небезпеку. Вважається, що трембіта — це суто гуцульський інструмент.

Флояра,( фрілка, фрелка, флоярка, фреля, довбушинка, зубівка) — український народний духовий інструмент. Різновид відкритої флейти, аналогічний тилинці, але має 6 ігрових отворів. Довжина флояри 60 см. Виконавці супроводжують свою гру гудінням, яке створює бурдонний фон. В центральній Україні для малої флояри використовують терміни фрілка або зубівка.

Цимбали – струнно-ударний музичний інструмент. Складається з дерев'яного корпусу, прямокутної, частіше трапецієвидної форми з натягнутими над ним струнами. Верхню деку виробляються із ялини або смереки, нижню — із явора. Звук видобувають ударами паличок по струнах або гнучким вербовим прутиком. Репертуар: весільні марші, надобридні, полечки, гопачки, вальси, козачки, народні фокстро, гуцулки до співання, гуцулки до танцю, коломийки тощо.

Цитра – струнний щипковий інструмент у формі пласкої, спереду трохи зігнутої резонансної скриньки з круглим вирізом посередині. На її грифі з металевими поріжками натягнуто 5 металевих струн для виконання мелодії за допомогою плектора, який одягають на великий палець правої руки. Для виконання супроводу використовують від 24 до 40 шовкових струн, що вільно натягнуті над верхньою декою.

Цікаво й те, що давні українці вірили у божественне походження інструментів і казали, що на декотрих спочатку вигравали прадавні боги, а вже згодом подарували їх людям. Можливо, саме тому у музиці, особливо в акустичних інструментах, вчувається божественна мелодія.

Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2019.