Вірші про зиму для дорослих
***
Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину…
Завіє сніг і наш поріг,
І в полі бадилину.
За ногу вхопить вітер дим,
А сніг і дим завіє,
Ще й білим язиком твердим
Прилиже дим, як вміє.
Хвоста розпушить курці сніг
І пожене за вітром,
Останні яблучка із ніг
Зіб’є із віт над світом.
До айстр останніх припаде
Губами сніговими
І тихо їм щось доведе,
І забіліє з ними…
Під самим садом обрій ліг
На сіру павутину…
Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину…
Микола Вінграновський
. . . . .
* * *
Зима-фотограф проявляє плівку.
Працює майстер впевнено, уміло.
Ось — чорний птах упав на чорну гілку.
За мить — на білій гілці птаха біла.
Ще мить — і негативи днів минулих
Проявить снігу біле покривало.
Де нас удвох між ліхтарів і вулиць
Зимова ніч на літо повінчала.
Наталка Позняк
. .
***
Морозна ніч.
І вимерзли всі звуки
Й упали інеєм на вії і на руки –
Я непорушна яблуня в саду.
Морозна ніч.
І вимерзли всі фарби
У чорну й білу, що важкі як карби –
Я непорушна яблуня в саду.
Морозна ніч.
Морозним буде й ранок,
Деревам прокидатись надто рано –
Я непорушна яблуня в саду.
Поліна Михайленко
***
В холодну ніч душа бажає смутку,
І спокою, і тиші, й самоти…
Одній їй легше поле перейти
І загубить на ньому Незабудку.
І загубить навмисне… Небо. Сніг.
Гарячі зорі – краплі малинові…
Остання буква догорає в Слові,
До котрого ти так і не добіг.
Микола Гриценко
. . . .
***
В рипучих снігах, як у древнім ридвані,
хитається вік,
і гості неждані в оселі різдвяні
спішать звіддалік.
Здаля, із далека, в якім до одвірка
чужої землі
тулили чоло і продихали зірку
в сосні, мов у склі.
А те, золоте, що з народження плаче
в тутешній імлі,
черкнуло склорізом по небу – неначе
крилом по землі…
Ігор Римарук
З вікна
Синиця в шибку вдарила крильми.
Годинник став. Сіріють німо стіни.
Над сизим смутком ранньої зими
Принишкли хмари, мов копиці сіна.
Пливе печаль. Біліють смолоскипи
Грайливо пофарбованих ялин –
Вони стоять, немов у червні липи,
Забрівши в сивий і густий полин.
Полин снігів повзе до видноколу,
Лоскоче обрій запахом гірким.
Лапаті, білі і колючі бджоли
Неквапно кружеляють понад ним…
Василь Симоненко
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Кінець року
Нічне холодне небо, в’язь зірок,
скляних гірлянд усміхнені вітання,
річних подій розмотаний клубок
і наші іграшкові сподівання.
Лапландія, Лускунчик, Герда, Кей,
веління Королеви Снігової…
Тримає все міцний морозний клей
у зоряному чистому покої.
Нема нічого зайвого навкруг –
ні каменя, ні пагорба, ні гілки;
лежить застиглий вибілений пруг
замерзлої підмісячної спілки.
Зіщулившись, сповільнюється час,
і годі розібратись до світанку:
це вічність мерзне кригою у нас
чи ми, як лід, подзенькуєм у дзбанку.
Вікторія Торон
. . . .
***
Збережи цю пургу. І мороз, що сховався у сінях.
Тихе сяйво ночей і сріблясті дзвіночки пісень.
Цю кутю на столі і дарунки в бабусиних скринях.
Повну хату розмов і веселих на свято гостей.
Хай колядки звучать і вертепиться січень надворі.
Кучугуриться сніг і журба обминає поріг.
Вже принишкли дива у різдвяній просторій коморі
В цей щасливих для всіх Новий рік.
Олена Багрянцева
***
Вже стоять за парканом до свята запряжені коні.
І годинник старий припиняє сполоханий хід.
І стають почуття на морозі прудкі і червоні.
І дарує ріка цей наповнений втіхою лід.
Вже несеться зима в круговерті нестримного танцю.
І важливі слова ти говориш крізь лагідний сміх.
І з корицею чай нам несуть на коричневій таці.
І в горнятка бажань рафінований падає сніг.
Олена Багрянцева
***
Де й поділись заметілі
Із морозами й вітрами,
Лиш тумани сніжно-білі
Ходять-бродять вечорами.
Понад лугом, понад ланом,
Біля тину, біля хати…
А ялинка за туманом –
Як ведмедик волохатий.
Ніби вибігла із гаю
Й зупинилась на узгір’ї –
І чекає-виглядає,
Чи не йдуть за нею звірі.
Петро Сингаївський
Ти любиш зиму?
Ти любиш зиму? Розкажи мені.
Коли сніги, хурделиці гуляють,
Завії білі серце звеселяють?
Ти любиш зиму? Розкажи… Я — ні!
Як вітер свище, чорна ніч лягла,
Кудлаті хмари зорі затуляють,
Від холоду дерева замерзають,
Мені ще більше хочеться тепла.
Навколо холод, радості нема.
Мороз. І вітер навкруги гуляє.
Душа і та, здається, замерзає…
О, Боже, милий, нащо та зима?
Ти любиш зиму? Ось вона прийшла.
Все холодить, свої права диктує…
Так сонечка і затишку бракує,
Бракує так душевного тепла.
Закрию штори, свічку запалю,
Хай промінь чорну темінь розганяє.
І хай зима в вікно не заглядає.
Я так тепло і затишок люблю.
Надія Красоткіна
***
Сніг падав безшелесно й рівно,
Туманно танули огні,
І дальній дзвін стояв так дивно
В незрозумілій тишині.
Ми вдвох ішли й не говорили,
Ти вся засніжена була,
Сніжинки грали і зоріли
Над смутком тихого чола.
І люди млисто пропливали,
Щезали й гасли, як у сні, —
І ми ішли й мети не знали
В вечірній сніжній тишині.
Максим Рильський
