Та перед тим, як оповісти про акцію в доброму товаристві, додам ще кілька слів, як я дійшла до такої думки і чому хочу нею поділитися з іншими.
Колись мама оповідала мені про традиції, які існували в робітничих колективах багато років тому. Авжеж, прості українці ніколи не заробляли багато грошей. Було розкішшю купити меблі чи навіть люстру до хати. Саме тому всі охочі в колективі на роботі влаштовували так звану касу взаємодопомоги. Приміром, десять людей щомісяця віддавали зі своєї зарплатні по 10 (тоді ще) рублів комусь одному. Так, аби той хтось міг купити щось важливе і коштовне. Наступного місяця так само віддавали іншому. І так протягом року кожен із колективу купив собі щось важливе і нічого не втратив, адже скільки видав, стільки і одержав.
Так, може хтось із вас слушно зауважить – невже не можна було собі назбирати ті 100 рублів і не морочити голову колегам по роботі? Авжеж, можна було. Та чи тільки у грошах справа? Це – питання дружнього плеча і вміння почути іншого та збагнути його потреби.
Але то було тоді, коли люди працювали на роботі роками, навіть десятками років. І коли заробітна платня була стабільною (чи стабільно невеликою). Наше сучасне життя так стрімко змінюється, що “каса взаємодопомоги” не встигає бути стабільною. Люди міняють роботу частіше, аніж зачіску. Саме тому більшість людей через такий триб життя часто самі не знають, чого хочуть або швидко забувають про обіцянки. На жаль.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Та не все так погано. Здружити колектив чи товариство можна і на свято Миколая. Ось як ми робимо щороку у гурті старшокласників. Наприкінці листопада складаємо список усіх охочих і кожен готує іншим подарунки на певну суму. Відтак, всі інші також готують подарунки друзям зі списку. Приготував 9 подарунків, і 9-ро приготували тобі. Жоден не залишається без уваги і подарунка. Також можна скласти орієнтовний список, що дарувати на таку суму.
. .
Повірте, що така акція дуже добре об’єднує колектив, допомагає подумати про інших. А коли думаєш про когось, то скоріше забуваєш про власні проблеми і саме в такий спосіб лікуєш еґоїзм та надмірну заклопотаність життям. Адже так важливо, щоби хтось думав про тебе позитивно! Як співається у пісні Лесі Горової: “Я не хочу ніжних квітів, сміху і забав. Хочу тільки, щоби вдома хтось мене чекав”…
Оксана Кришталева зі Львова
