– Зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати. (В. Шкляр. ТРОЩА. Цитата із обкладинки.)
– …в кожній людині, десь там, насподі, сидить чорт самовиправдання. Цей гаспид готовий наснувати тисячі простих і зрозумілих причин, аби чоловік міг пояснити свій найтяжчий гріх. Якщо не виправдати, то бодай пояснити. (В. Шкляр. ТРОЩА, – стор. 136)
– Гаспид, який сидить у кожній людині, не любить, щоб усе було напрямки – часом він плете свою павутину стежок і доріг, на які спокушає тебе безнастанно, аби ти прийшов до цілі з фатальним запізненням. (В. Шкляр. ТРОЩА, – стор. 138)
– Скільки того щастя подужаєш? Пучку. Більше не влізе. Рівно ж стільки, скільки вдихають легені. Аби й хтів зачерпнути більше, то уві що? Так і щастя, так і життє. Візьмеш його стільки, скільки вмістять відведені тобі дні. Захочеш більше – тільки людей насмішиш. (В. Шкляр. ТРОЩА, – стор. 140)
– Смішними мають право бути курка, індик, кішка, свиня, коза, але не чоловік. І в скруті, і в гаразді життє все’дно пробіжить, як вода. Але щастя й зажиток розвіються, а ганьба сі лишить навіки. Або ганьба, або честь. (В. Шкляр. ТРОЩА, – стор. 140)
– Люди змінюються… Або їх змінюють обставини. (В. Шкляр. ТРОЩА, – стор. 140)
– Якщо Бог – це любов, то що таке кохання? Може, кохання є тінню Бога? (В. Шкляр. ТРОЩА, – стор. 214)
– Знаєш, Крісе, що таке щастя? Це коли ти лежиш у цісарській теплій постелі, що пахне лободою, неділею і коханою жінкою, а з кухні долинає легеньке подзенькування посуду і дражливий аромат меленої кави. Все, що було перед тим, то, звичайно, блаженна втіха, але вона невимовна, стихійна. А щастя – це радість осмислена, усвідомлена, тямиш? (В. Шкляр. ТРОЩА, – стор. 291)
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– Старушенція Європа любила теревені про демократію та права людини, але вкривалася холодним потом, коли їй нагадували про Українську Повстанську Армію. (В. Шкляр. ТРОЩА, – стор. 320)
– …я ледве не задихнувся від щастя, адже щастя – це, крім усього, така небезпечна річ, якою можна і надірватися. (В. Шкляр. ТРОЩА, – стор. 370-371)
– Та якщо на людину довго дивитися, вона той погляд неодмінно відчує. Наш погляд буває пронизливіший за крик. (В. Шкляр. ТРОЩА, – стор. 403)
Уважно читала і зазначала Оксана Кришталева зі Львова
