Олександр Охапкін – сучасний український живописець, що працює переважно в галузі іконопису, чи, більш точно, «хатньої ікони».
– Пане Олександре, Вас знають насамперед завдяки іконам, на яких Богородиця, Ісус Христос та інші святі угодники зображені в національному одязі. Мушу зізнатись, що такий формат ікон багатьом дуже подобається. Такі ікони, хоч і не канонічні, але дуже близькі людям. А чому Ви обрали саме такий формат подачі ікон?
– Дякую за гарний відгук про мою творчість. Дуже приємно усвідомлювати, що твої роботи подобаються людям – це надихає, дає відчуття потрібності, наповнює життя сенсом, жагою до пошуку нового, незвіданого. Можливо саме цим потягом до пошуку нового можна пояснити творчу наснагу та неспокій кожного художника.
Важко проаналізувати особистий шлях у мистецтві, зрозуміти, що саме є мистецтво та спробувати працювати у цій області людської діяльності. А будь-яка діяльність визначає поступове сходження від простого до складного, від аматорства до майстерності, від примітивного до можливо філософського самовираження. Саме так, у поступовому сходженні, я визначаю своє бачення навколишнього світу через призму внутрішнього сприйняття.
Віра у Бога – це сокровенна частина людського життя і кожен, звертаючись до Нього, також поступово сходить від зневіри до повного злиття і розчинення в вірі. Мій шлях, мабуть, полягає в сприйнятті «розчинення» у вірі через призму національного, українського, що йде з минувшини дідів-прадідів, які, я твердо впевнений, не могли відділити Бога від своєї землі, від Неньки – України. Я до цього прийшов не одразу. Спочатку були пошуки у вираженні сакральної тематики через, я б сказав, спрощені образи. Лише з часом, завдяки спілкуванню з етнографами, з видатною українкою, світлої її пам’яті Романою Романівною Кобальчинською, прийшов досвід та розуміння всієї глибини та різноманітності не тільки побуту, традицій а й скарбу нашого народу, що полягає в чистоті та безпосередності у спілкуванні с Богом через молитву. От я і творю свою молитву. Намагаюсь, щоби глядач отримав через споглядання краси зовнішньої відчуття та бажання хоча б доторкнутися до Бога, знайти у собі поштовх до віри у красу душі людської, через віру у відродження нашої української ікони.
– Ви також оформили книжку Зої Ружин “Золото роду”. Як відбулась Ваша із п. Зоєю співпраця? Тема праслов’янської культури близька Вам чи сподобались тексти Зої Ружин?
– Ось так, намагаючись змальовувати українське не тільки через живопис, поєдналось бажання спробувати себе в ілюструванні книжок. Була в мене можливість оформити декілька книжок до доленосної зустрічі з поетесою, доброю, чуйною людиною п. Зоєю Ружин. Вона то й запропонувала прочитати та спробувати проілюструвати її казки для дітей, і зокрема «Золото роду». Цікава розповідь у багатосюжетних колізіях, та присутність в сюжеті, нею придуманих цікавих казкових героїв, і що саме важливо вони були тісно переплетені з побутовими, а головне з ментальними особливостями народу, що колись у давнину мешкав на теренах нашої країни, з трипільцями. Трипілля – цікава історична епоха і працювати над цією темою було надзвичайно цікаво. Спробувати віднайти в ній таку колізію; поєднання минулого з сучасністю, щоби було дітям цікаво розглядати ілюстрацію і через неї заглибитись у давнину, відчути той прошарок сторіч, за який ми стали українцями. Я вважаю, що прочитати цю книжку має кожна дитина, щоби відчути присутню у книзі цю ментальність нашого народу. Можливо я ще повернусь до цієї теми.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– Відомо також, що Ваші ікони було розроблено для схем вишивки бісером. Бачила я й схему для вишивки хрестиком, однак там не було зазначено Вашого авторства. Як Ви ставитесь до того, що Ваші роботи знають і поширюють без зазначення автора?
– Вишивка супроводжує все моє життя. Бабуся вишивала, а я любив споглядати, як з-під голки виходять хрестики, що складаються у малюнок. І зараз цей вид народної творчості йде поряд зі мною. Брав участь у виконанні образів для приватних майстрів, що вишивають бісером, виконав 18 ікон для вишитого іконостасу у Монастирі Успіння Матері Божої,с. Погоня, тому спокійно дивлюсь на те, що мої роботи «йдуть у народ» таким чином. Відносно авторства було обумовлено з виробниками схем, про обов’язкову вказівку ними прізвища автора роботи. Але є багато різних «виробників» – на жаль за всіма не можливо вгледіти проконтролювати. Така нині дійсність.
– Які інші сюжети є Вашими улюбленими у живописі та чому?
– Питання про сюжети, що привалюють у моєму виборі. Якось я не замислювався про сюжетність, що мені подобається окрім головної теми – сакральний живопис, якому я присвятив більшу частку свого життя. В якому кожний сюжет цікавий, але особисто віддаю перевагу Богородичним іконам.
Я вважаю що професіонал має вміти виконати все, до чого у нього лежить душа, а іноді вміти виконати й замовлення. Але справа у тому, що на гарному, художньому рівні не завжди все виходить. Виходить гарно те, що не тільки подобається, або є бажання зобразити, а тільки те, що відчуваєш на стільки глибоко, що не маєш змоги спокійно жити поки не намалюєш, поки не висповідаєш на полотні свою душу. Коли малюю та творю свою молитву – тільки тоді щасливий.
Дякую за розмову. Бажаю Вам натхнення і цікавих людей у житті.
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
