Кохання… прекрасне, світле почуття, яке окриляє, дарує почуття щастя, ейфорії. Сьоме небо залишається далеко внизу, коли ти знаєш, що тебе люблять і ти відчуваєш те саме. На жаль, не всім дано це відчути.
Поняття «нерозділене кохання» знайоме багатьом. Чи не кожен з нас в житті хоча б раз проходив через це. Адже відчувати нерозділене кохання – це те саме, що чекати снігу в розпал літа, це те ж, що очікувати на прибуття потяга в аеропорту і тд. Такі почуття є марними і болісними, вони приносять багато страждань.
І дехто може впоратись з цим, переступити через душевні муки і йти далі. А декому це не вдається. Час все розставить по своїх місцях. Потрібно просто почекати. Якщо ураган у вашій душі був просто потягом, закоханістю, дурістю, що вдарила в голову, шаленою пристрастю, повірте, як би не було зараз боляче, все пройде. Не відразу, але пройде.
Не варто робити дурниць. І тим більше не потрібно звинувачувати людину, яка не відповіла вам взаємністю. Постарайтеся просто все забути, не думати, відволіктися на роботу. Все вийде. А якщо вже в вашій душі живе те, що більше, ніж ви і належить до справжньої Любові, то це тим більше не трагедія.
Справжня любов ніколи не робить людину нещасною, навіть якщо вона і не взаємна. Просто мало хто знає, що це таке. Допомогти в такій ситуації здатна тільки творчість. Щось прекрасне. Щось настільки ж унікальне і неповторне, як сама любов. Саме тому ми підібрали для вас найкращі поезії про нерозділене кохання – красиві, зворушливі, які торкаються струн душі.
O, коли б я назвав своєю…
О, коли б я назвав своєю
Хоч тінь твою!
Але і тіні твоєї я не смію
Сказати: «Люблю».
Ти пройшла недоступне небесної
Серед дзеркал,
І твій образ над примарною безоднею
На мить тремтів.
Він пішов, як у порожню безкінечність,
у глиб скла…
І знову для мене – безнадія,
туга і мла!
(В.Брюсов)
***
Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.
(Ліна Костенко)
***
Йду, і не маю сліз, минаючи квартали,
Немов недобрі сни, позбавлені небес,
І все в мені бринить – і стале, і нестале,
І весь великий борг, і страх великий весь.
Хай яблука впадуть – і навіть ті останні,
Що важчі, ніж слова, та легші молитов.
…Є особливий час – час постаті в тумані,
Якій усе одно. Якій усе – любов.
(Маріанна Кіяновська)
***
Стояли двоє
Вона і Він.
І тиснула
Похмурість стін.
Життя немов
Вступило в змову.
А в них була
Складна розмова.
“Я не люблю…
Ну, зрозумій.
Про мене
Ти вночі не мрій.
І не пиши віршів
Таємних.
Бо знаєш…
Це усе даремно.
Я не люблю.
Цього не зміниш.
Себе нікуди не подінеш.
Казала я тобі не раз…
Ти знаєш –
Все владнає час.”
А він лиш в очі їй дивився.
Колись давно вони зійшлися.
Навіщо?
Ну скажи чому?
Життя сказало: “Ні” йому.
Чому ось так
Чому із ним?
Дивився поглядом блідим.
І лиш мовчав.
А що тут скажеш?
Чужому серцю не накажеш.
Бо і своє чомусь не слуха.
Стояв…Ледь-ледь тремтіли руки.
Вона трималась як могла.
Між ними тиша залягла.
У неї сльози лиш котились.
“Чому життя так помилилось
Чому ось так життя звело?”
Обом так боляче було.
Це на помилку дуже схоже…
Змінити?
Ні. Вони не можуть..
(Марина Кузьменко)
***
Чого моє кохання так нещасне?
В душі я так з тобою хочу щастя.
Від вітру й злих людей оберігати,
По ранках ніжно-ніжно цілувати.
Я хочу глянути в твої бездонні очі,
Й навік забути ті безсонні ночі.
Забути молитви і всі страждання,
Узяти і зануритись в конання.
Невже тобі миліші ті його пізнання,
Невже ти вибрала його кохання.
Ну коли так, я зичу тобі щастя,
Собі залишу я, усі нещастя.
Ну серцю кажуть тяжко приказати,
Тоді колись вже треба вибирати.
Прийняти чи забути ті признання,
Чого безжалісне таке твоє кохання?
Молитва
Молитва моя з вуст летить що дня,
В проханні до Всевишнього звертаюсь я.
Й прошу, щоб в тебе усмішка не спала з уст,
Й що ночі я йому молюсь, про це молюсь.
Молюсь, щоб вічно Він прощав твої гріхи,
Й допомагав, де просто не пройти.
Щоб ангелятко, вічно було на твоїм плечі,
І в радості й біді, завше Він допомогав тобі!
Молитва щира з уст моїх летить,
Й в словах, неначе застигає мить!
Слова неначе з серця вилітають,
Й тихенько кажуть: “Я ТЕБЕ КОХАЮ!”
Молитва моя, просить твого щастя,
Й нехай твої гріхи приносять лиш мені нещастя…
З гріхами я вже якось проживу,
І лиш одного я Його прошу.
Прошу лиш щирої усмішки на устах,
Щоб Ти літала, мов крилатий птах.
Як птах окрилений коханням,
Й серденьку більш не болісні були мої зізнання!
Молитва щира прозвучала якусь мить,
І в серці вона цілий день дзвенить.
Благословення сиплеться в твоє життя,
До поки з вуст лунає молитва!
Чуже щастя
Зажурена, закохана у мрію,
Думками ти закутана в надію.
У спогаді шукаєш своє щастя,
А він тобі приносить лиш нещастя.
А може, що ми розумієм?
Можливо ти закохана не в мрію.
І це тобі приносить більше щастя,
А ми говоримо що це нещастя.
А що ви знаєте про те нещастя?
І всі бажаєте лиш щастя, щастя!
Навіщо мені щастя, то чуже?
У мене своє щастя, буде й є!
Ви всі мені даруєте кусочки щастя,
Та ні! Лишіть собі своє нещастя.
Нетреба більш мене оберігати,
І ви не змусите мене літати!
У кожного є доля непроста,
Покручена, терниста, зла.
Й веде вона усіх до щастя,
Хоч деколи не оминає і нещастя.
Доріжка та, веде нас до поляни квітів,
А там, вже буде хтось давно сидіти.
Тоді зустрінемся ми з своїм щастям,
Й навік забудем то нещастя!
Чого так сумно коли наступає вечір
Чого так сумно коли наступає вечір?
Нема людини, яку я б обняв за плечі.
Нема кохання, радості, любові….
А за вікном, одне лиш чорне море.
Сиджу і мовчки дивлюсь у вікно,
А на душі вже майже всеодно.
Вогонь кохання там вже все спалив,
Лишивши тільки попіл і чорний, чорний дим.
Лишив ще мрію, мов мені на зло,
Та ні…. їй просто — повезло!
Вона одна лишилась у душі,
Щоб мучити мене на самоті!
Чого так боляче дивитись у пітьму?
Й там бачити лише її одну.
Окутаною спогадом кохання,
І мовчки так просидіти до рання.
Відчай
Навіщо ті вірші й куплети,
Кохання й радості букети.
Навіщо серце утішати,
Вона не буде так кохати!
Навіщо їй твоє кохання,
Любові чистої зізнання!
Вона не дивиться туди,
Забудь її! Іди, іди…
О Боже, як її забути?
Уста свої навік примкнути.
Лишитись радості в коханні,
Забути в раз, усі бажання!
Та хто таке може зробити?
Любов свою так загубити,
Забути серце на віки,
І просто взяти й утікти..
Що ти зі мною робиш?
Що ти зі мною робиш?
Серце моє на кусочки дробиш!
Душу мою розтоптала,
ТИ не знаєш? Я кохаю!
Кохаю тебе до нестями,
Довго вже не сплю ночами,
Думаю, ночами плачу,
Для тебе я нічого не значу.
Очі коли закриваю,
Тебе бачу, знову плачу.
Від ран на серці помираю,
Боже, Боже, я кохаю!
