Кульбабка

Кульбабка

kulbaba1.jpg (389.44 Kb)
Весняна квітка, яка цвіте на узбіччях. А ще з неї роблять сироп і вино. Романтична історія про кульбабку.

Ця квітка цікава тим, що протягом свого недовгого цвітіння геть чисто змінюється – із яскраво-жовтої панни через тиждень перетворюється на пухнасту сріблисту бабусю, "волосся" якої розносить вітер. Саме тому достигле насіння кульбабки порівнюють із миролюбною бабцею та легким повітряним настроєм, який створюють кульбабкові парашутики.

Насінинки кульбаб долають десятки кілометрів, перш ніж потраплять у життєдайний ґрунт. Саме тому вони такі всюдисущі.
Кульбаби мають чіпке і міцне коріння, тому позбутися цього молочаю непросто.

А чому молочай? Тому що, зірвавши стебло свіжої кульбаби, одразу ж на краєчку проступить свіже молочко.

Щодо коріння, то його у скрутні часи сушили і смажили замість кави. А в Італії досі кульбабу продають в кулінарних цілях.
Справді, з кульбаб, наприклад, роблять салати, головне їх вимочити, щоб забрати гіркоту. А ще з кульбабок виварюють сироп чи варення. Для цього беруть 200 квіток, цукор і лимон. А далі – краще знайти добрий рецепт. І, звичайно ж, кульбабове вино - все як у романі Рея Бредбері.



З листя кульбаби виготовляють маски, якими зволожують та підживлюють шкіру.
kulbaba3.jpg (328.66 Kb)
Романтична історія про кульбабку

Колись жив у Карпатах хлопець Куль. Упадали за ним усі дівчата. Але на жодну не звертав уваги Куль. Бо до нестями закохався у гарну дівчину Дзвінку.

Жила ця красуня у старенької баби на найвищій горі біля Косова. Люди не любили цю бабу, тому що вона не любила людей. Після смерті чоловіка жила сама-самісінька. Пішла якось вона до Косова на ярмарок, побачила там бідну дівчину і забрала до себе. Купила їй солодощів, відмила і назвала Дзвінкою. Так і жили удвох. Росла Дзвінка, як зоря красна, як смерічка струнка.

Кожної неділі баба і Дзвінка одягалися у найкращий одяг і спускалися з гір до Косова на ярмарок.

Довго ходили, бо любила баба чути, як люди кажуть їм услід:
— На всі гори дівчина! То донька!
Отож на косівському базарі й приглянулась Дзвінка хлопцеві, який продавав калинові сопілки. На другий день узяв із собою Куль найкращу сопілку і пішов до Дзвінки. Став біля найвищої смереки і грає. Так і пізнався Куль із Дзвінкою.
Дізналася про все це баба і заборонила дівчині зустрічатися з легінем. Прийде, було, Куль і починає грати для своєї дівчини, а з-за смереки чує дівочий голос:

— Ой тихіше, тихіше грай.

Казала неня, аби тебе з голови викинула, а я не хочу, бо люблю тебе.

Почула цю розмову баба. Схопила свою букову палицю і стала кидати в Куля. Що не кине, то на тому місці, де впаде палиця, золотоголові квіточки з’являлися. Довго бігала баба по луках, галявинах, садках, дорогах за Кулем. І всюди залишались жовті квіточки. А Дзвінка гірко плакала і все говорила:
— Не руште! То мій Куль, бабо!

З тих пір і назвали люди ці квітки кульбабою.
kulbaba2.jpg (0.44 Kb)
Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2018.