Вчені й дослідники дійшли висновку, що цінності певного народу є найбільшим маркером у повсякденному житті. Навіть вибором продуктів у супермаркетах. Психологи й маркетологи довго вивчали ментальність українців та порівнювали цінності з пріорітетами інших національностей.
Так, у фільмі “Код нації”, який можна переглянути в Інтернеті, вчені довели, що реклама одного напою по-різному сприймається, скажімо, в Україні та у наших північно-східних сусідів. Для кожного українця найріднішою картинкою є своя ЗЕМЛЯ, знайомий з дитинства ланшафт, поля із пшеницею і чепурна ХАТИНКА. Для росіян більшою цінністю є колективізм, відомі люди і їхні визначні особи.
Саме тому українські емігранти оселялись у тих країнах, де ландшафт їм нагадував Батьківщину. Туга за рідною землею (чи ностальгія) дуже сильна у кожного українця і може тривати навіть протягом кількох поколінь. А до цієї туги додається ґенетична пам’ять. Так, українці Бразилії добре спілкуються українською в 4-му і навіть 5-му поколінні. Щоправда, послуговуються вони мовою початку ХХ ст., яку привезли на Американський континент їхні пра-прадіди. (Детальніше про це можна прочитати у книжці Марини Гримич “Бранзолія”).
Українці за своєю природою – індивідуалісти. Саме тому їм так важливо мати власну територію, САДОК ВИШНЕВИЙ коло хати і місце, де добре РОДИНІ. Це помітно і у великих містах. Кажуть, такого немає ніде в Європі, щоб фасади будинків утепляли вибірково. І це – не криза і не примха, а спосіб мислення українців, які живуть у містах.
Отже, ХАТА – місце, де живе і продовжується РОДИНА, де живе і процвітає РІД. Традиція спілкування між поколіннями дуже міцна. Такого давно немає, приміром, у США і багато де не спостерігається у Європі. Традиційне суспільство на перше місце ставить повагу до старших і продовження себе у ДІТЯХ.Звідси – і освячення МАТЕРИНСТВА.
ДИТИНА для кожного українця – найбільша цінність. Звідси ще одна важливість – багатство українських КОЛИСКОВИХ пісень, у які закладено любов до дитини, тобто до майбутнього.
Відтак, дуже важливим чинником є МОВА, ПІСНЯ і МОЛИТВА. Українська ПІСНЯ рятувала патріотів по далеких Сибірах і допомагала їм вижити у нелюдських умовах. Дух, який живе у кожній ПІСНІ, додавав українським в’язням сил і об’єднував їх у засланні.
Якби МОВА не була таким важливим чинником, не знайшлось би і армії посіпак, які цю мову нищать, засмічують, збіднюють або намагаються переміщати зі схожою. МОВА – це не тільки зброя, а й спосіб мислення, модель поведінки, зрештою вібрації, на яких працює мозок. Доведено, що постійне слухання чужої мови призводить до дисонансу, конфлікту навіть на клітинному рівні.
А ще українці – великі РОМАНТИКИ. Тому в українському фольклорі так багато згадано про ЗОРІ, ЧОВЕН, МРІЇ. Приказка “На ясні зорі на тихі води” не лише показує жовто-блакитну символіку, а й нагадує про вертикаль української душі – від найбільших глибин до найвищих (космічних) вершин.
На мою думку, українцям не завадило би трішки прагматики у повсякденному житті та у вирішенні життєво важливих проблем, але саме завдяки своїй РОМАНТИЧНІЙ ДУШІ вона й мають найбільше ПІСЕНЬ у світі та одну із наймилозвучніших мов.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
ВИШИВАНКА – не просто одяг. Радше сказати б, зовсім не одяг, а символ і виразник українця у світі. Полотно, кольорова гама, орнаментика – усе це є паспортом певної людини і оберегом від зла. Це – код нації. От у розвинених країнах традиція носити національний одяг майже втрачена. Тепер в Україні, навпаки, йде потужне відродження стародавніх технік, кроїв, відчитування символів та повернення сакральності національному одягу.
Найбільшими майстрами у цій справі є Юрій Мельничук, Віра Матковська та її багатюща колекція борщівських сорочок, Ольга Нарбут та її Прекраса-СТУДІО, Майстерня Магди Дзвін, Андрій Єрмаков, Богдан Петричук, Дмитро Пожоджук та його група “Вишивають чоловіки”, Роксоляна Шимчук і багато інших. І це тішить. Сучасним майстрам і майстриням доводиться реставрувати пошкоджені взори і реконструювати давно забуті (чи як вважали, втрачені) техніки. І дуже добре, що це тепер стало модним. Отже – народним!
Фото і роздуми Оксани Кришталевої, Львів
