Під час гоніння Ірода на юну Церкву Христову, Пресвята Богородиця разом з апостолом Іоанном Богословом в 43 році пішла в Ефес (на західному узбережжі Малої Азії), в якому проповідувати Євангеліє. Там Вона молилась, займалась рукоділлям і відвідувала місця, які стосувались земного життя її Сина. Вона була також на Кіпрі у святого Лазаря Чотириденного який був там єпископом, і на Святій Горі Афонській, про яку, як каже святий Стефан Святогорець, Матір Божа пророчо сказала: «Це місце буде Мені в жереб, даний Мені від Сина і Бога Мого. Я буду Заступницею місцю цьому і Богу молитимусь за нього». Згідно з переказами, Богородиця прожила 10 років після Вознесіння Ісуса (за іншими джерелами — 22 роки).
Закінчення земного життя Пресвятої Богородиці символізує радість возз’єднання Цариці Небесної і Господа. Знаючи про свою кончину, Божа Матір приготувалась до цієї події та сповістила апостолів.
Напередодні свята Успіння, 27 серпня, священнослужителі у всіх церквах виносять зображення Заступниці — плащаницю з вівтаря і розміщують її посередині храму. Після читання молитов, священик Хресним ходом обносить плащаницю навколо церкви, вносить її всередину, повертаючи до вівтаря, після чого всі віруючі входять в храм під нею, щоб помолитися.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
В Україні свято Успіння Пресвятої Богородиці отримало особливе вшанування. Так, головні монастирі-лаври України – православні Києво-Печерська, Почаївська, Святогірська та греко-католицька Унівська – присвячені цьому святу.
Народні вірування в цей час обходять свято обжинок. В дохристиянські часи наприкінці серпня наряджали в сарафан сніп зібраної пшениці, який називали «дожинкою», і наспівуючи пісні, проносили його по селу.
Як тільки було здійснено ходу, «дожинку» ставили під іконою. Там же накривали щедрі столи, влаштовуючи бенкет зі співами, водінням хороводів і приготуванням медовухи. А наступного дня, 29-го серпня, у перший післясвятковий день відзначали Горіховий Спас. Згідно з традиціями саме в цей день необхідно взятися за збирання горіхів.
