Мій співрозмовник – фаховий редактор Ігор Ясенівський-Рибак, випускник Української академії друкарства (Львів), навчався на факультеті «Видавнича справа і редагування». У доробку Ігоря власна збірка віршів «Поетичне «Я», участь у літературних конкурсах та всеукраїнських нарадах молодих письменників, виступи перед різною аудиторією, численні публікації, а також редаговані ним статті, вірші, проза та книги сучасних авторів.
– Ігоре, ти ж мабуть не тільки пишеш сам, а й багато читаєш розмаїтої літератури? Які враження? Особливо від сучасної?
– Зараз уже не пишу поезій, але читаю активно, в інтернеті частіше, а ще у книгарнях можу погортати книги, щоб бути в курсі останніх видавничих новинок. Враження розмаїті. Якісна поліграфія приємно милує око, але тексти змушують міркувати: чи варто було видавати таку книжку і для кого? Вважаю, що видавцям зараз треба вибірково друкувати книги, не заохочувати друзів-письменників продукувати однотипні книжки, не гнатися за кількістю, але за якістю. Особливо люблять перевидавати популярні твори класиків, які вже видавалися великими накладами і є в бібліотеках. Вважаю, що сучасним розкрученим письменникам потрібно самим собі поставити планку і не спокушатися на пропозиції видавництв перевидавати свої твори, аби лиш бути на слуху і чимось заповнити полиці книгарень. Молодим авторам пораджу шукати свій стиль письма, а не наслідувати успішних письменників.
– Яка роль редактора у виданні книжки? Для чого він потрібен і за що відповідає у видавничому процесі?
– Насамперед редактор несе пряму відповідальність за якість підготовленого до друку тексту. Для цього він прискіпливо вивчає сам текст та спілкується з автором, щоб зрозуміти сенс написаного. Автор ознайомлюється із зауваженнями редактора і виправляє віднайдені редактором помилки, недолугі місця у тексті, різноманітні огріхи. Коли автор та редактор дійшли консенсусу щодо твору – можна віддавати текст до друку. Лише коли книжка побачила світ і відбулася її презентація редактор може вважати, що робота над книгою завершена.
– Наскільки добре поредагований текст відрізняється від авторського написаного (сирого) оригіналу?
– Суттєво різниться, як небо і земля. Хоча спочатку усе може виглядати досконало, грамотно, але в процесі уважного читання помічаєш приховані непосвяченим «сюрпризи». Треба не лише дбати про грамотність, але й звертати увагу на діалоги, сюжет. Бути першочитачем твору, щоби першим побачити усі переваги та недоліки тексту, відкрити очі автору на ці особливості, акцентувати на варіантах вирішення тієї чи іншої проблеми у тексті, на зайвих репліках чи непотрібних уточненнях, надмірному філософствуванні. Редагування рятує текст від велемовства, пустослів᾽я, несуттєвих і непотрібних ускладнень.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– Чи повинен редактор радитись із автором щодо стилю, неформату та збереження авторських особливостей (навіть якщо вони кострубаті)?
– Потрібна рівноцінна співпраця автора і редактора. Тут радше автор може радитися з редактором щодо цих питань та дослухатися до його порад, зрозуміти його бачення кінцевого ідеального варіанту твору. Саме письменнику потрібно відсторонено подивитися на свій твір, свіжим оком побачити усі плюси і мінуси та самому захотіти зробити свій текст максимально якісним. Зазвичай автори – люди амбіційні, самовпевнені, нетерплячі, подекуди агресивні. Категорично не хочуть, щоби редактор втручався у їхній текст та робив суттєві правки. Автор залишає за собою право враховувати зауваги редактора чи ні. Завдання редактора проникнути у структуру тексту, копнути максимально глибоко, щоб зрозуміти психологію автора, мотивацію героїв твору, стилістику тексту, пунктуаційні особливості, загалом оцінити форму та зміст твору. Від узгодження позицій автора та редактора буде залежати кінцевий результат і тоді лише за відгуками читачів та рецензентів автор зможе у свій адрес почути компліменти або в᾽їдливі репліки. А праця редактора вкотре залишається поза увагою, непомітною читачеві. Усі лаври отримує письменник.
– Колись у видавництвах було таке правило – остаточну версію тексту, готову до друку, автор повинен був узгоджувати і затверджувати письмово. Зараз теж так є чи кожен видає, як йому подобається?
– Оскільки я не працював у видавництвах, не можу стверджувати чи щось там суттєво змінилося. Як на мене, видавництво у його класичному розумінні відходить у минуле – надто там усе сприймається анахронічно, нафталіново, совково, незважаючи на наявність оргтехніки. Зараз автор може сам зверстати свій текст і віднести його в поліграфічну фірму, де йому за помірну плату надрукують невеликий наклад і він уже сам зможе його презентувати друзям та колегам по перу у кав᾽ярні чи в бібліотеці. Якщо письменник все ж таки шукає редактора перед друком книжки, то радше послуговується його коректорською працею чи просить написати анотацію або передмову. Текст в основному залишається в авторській редакції.
– Є тексти, які ти не берешся редагувати? Чому?
– Мені не цікаво редагувати великі за обсягом твори, оскільки вони морально виснажують, адже важко простежувати усі перипетії, сюжетні лінії, характеристики героїв. Також не візьмуся за термінові замовлення, оскільки якісне редагування потребує часу, щоб твір настоявся як добре вино. Наукові тексти вважаю нудними і несприятливими для розуміння широкої аудиторії читачів. Низькооплачувана праця теж не спонукає братися за редагування, особливо коли замовник налаштований диктувати своє бачення тексту і відверто зневажає фаховий рівень редактора. Зрештою, не кожну писанину потрібно видавати і прихвалювати та називати художнім твором, твором літератури.
– Можеш пригадати цікаві казуси із процесу редагування?
– Інколи доводилося працювати у поїзді, лише зрідка поглядаючи у вікно, щоб очі відпочили. Також помічав після другої-третьої вичитки як працівники видавництва самовільно змінювали ілюстрації подані автором на знайдені в інтернеті аналоги ще й з помилками, особливо коли траплялися портрети однофамільців з різними іменами помилково обирали світлину не тієї персони. Коли готував до друку оповідання одного дописувача до газети, а він ображався, що вирізали із тексту дуже важливі на його думку моменти. Коли поет-аматор скаржився, що його спеціально ігнорують, свідомо не друкують його геніальних віршів. Коли відредагований мною вірш, що ішов на першу шпальту, затьмарив собою авторський твір.
– І запитання комерційне: скільки в наш час заробляє редактор? Хто повинен йому платити? Як визначити обсяг роботи і її вартість?
– Чесно скажу, що питання заробітку не є мною достатньо вивчене. Вважаю, що це повинен знати автор і відповідно винагороджувати зусилля редактора. Є такі особливо економні автори, котрі наївно вважають, що помилки редактор може виправляти безкоштовно або за мінімальну оплату. Таке ставлення до роботи редактора неприпустиме, адже він навчався 5 років на своїй спеціальності не для того, щоб працювати за копійки і жити впроголодь. Тому редактори як ніхто інший розуміє потребу високої оплати праці, гідного заробітку. Чим більше помилок у тексті виявлено – тим більше витрачено часу та інтелектуальних зусиль, а тому вища вартість роботи редактора.
– Що порадиш тим, хто економить на фахових редакторах чи користується послугами кимп’ютера?
– Я поспівчуваю таким авторам, а ще більше читачам, котрі згодом будуть читати «перли» цих новоспечених письменників. І нагадаю народну мудрість: скупий платить двічі. Економити на якості твору може далека від культури та мистецтва людина. Щоби менше таких письменників було, потрібно самим читачам у соціальних мережах, блогах, оглядах-відгуках наводити бездарні цитати з творів та прізвища авторів на загальну ганьбу та висміювання.
– Дякую за цікаву змістовну розмову. Хай тобі щастить на цікавих людей і неймовірні тексти!
Світлини Ігоря Ясенівського-Рибака та Лілі Демидюк-Шрьодер
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
