Orxidea. ЗАВТРА ВПАДЕ БІЛИЙ СНІГ

- Завтра впаде білий сніг. Обов'язково білий. Обов'язково справжній. Він вкриє кожен клаптик землі… І… і… навколо усе стане білим…
-- Обіцяють дощ із холодним вітром…
- Усе буде біле і чисте. І ми з тобою будемо дивитись на танок сніжинок. Ми будемо ліпити снігові баби та усміхатись…
- Ти чуєш, що передають дощі? І ми не будемо бачити сніжинки!
- А коли сонце кине промені на землю, вона обов'язково засіяє. Заблищить.
- Та чого ти причепилася до того снігу?
Вона подивилась униз. Очі блищали, ніби з них, з хвилини на хвилину, потечуть ріки… Тримаючи себе за коліна, вона підвела очі догори. Вони все ще блищали.
- Він впаде і ми одягнемо білі крила, граючись у ангелів. Я буду твоїм хоронителем.
- Заспокійся. Прошу тебе, заспокійся, -- підійшовши ззаду він поклав руки на її плечі.
- Такий лапатий… Такий легкий він огорне усе і оберігатиме сон землі… Стерегтиме її спокій. А потім, коли вона прокинеться, покірно зникне, аби чекати наступної зими. Щоб… Впасти отак, як завтра… Щоб оберігати її сон.
Його вдарило струмом і він обійняв її, заховавши ніс у волосся.
Усміхнулась.
- Сніг обов'язково впаде.
Очі блищали і туманились. Ніби виглядали з її бездонного чуття, її невичерпної сили, її темної глибини. Вибухали кришталевим сяйвом.
- А коли його нападає трохи більше, дітвора взявши санчата, буде забавлятись ним. Радіти йому…
Він цілував її шию і притискав до себе тіло…
- Впаде такий білий, що ніхто б і не подумав. Як гарне хутро, наче килим вкриє усі доріжки.
Обернувши її до себе, дивився у очі. Бездонні, що блищали… Цілував руки, груди, плечі, шию… Вона дивилась вгору і посміхалась…
Злегка хихикнула.
- Він обов'язково впаде завтра. Обов'язково білий…
Руки панували її тілом.
- Обов'язково впаде… Справжній… Білий… А ми підемо і натопчем сліди… Ми підем босоніж. Обов'язково босі, аби сніг відчував нас.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
- Сніг холодний… Він не може відчувати… - цілуючи її ногу, заперечив він.
Припіднявши голову, вона спрямувала всі ріки та океани своєї душі у його погляд. Хаотично кліпаючи ними, усміхнулась. Це була безмежна усмішка. Біла. Безконечна. Біла прірва для нього.
- Може… - прошепотіла.
Він поклав її на килим.
- Може. Може чути наше дихання і творити з нього сніжинки.
Шепіт її уст відлунював свіжістю. Такою рідною і єдиною.
- Завтра…
Зливався з її словами…
- впаде…
З її солодким голосом.
- білий…
Він слухав би його вічно…
- сніг.
Потопав у її тілі. Розчинявся.
- Обов'язково білий…
Забувався і покривався білим снігом.
- Обов'язково справжній…
Його життя, його будні засинали… під спокоєм, під теплою ковдрою її тіла.
- Він вкриє кожен клаптик землі. І…
Повільні рухи і темна гуща ночі. Лише її біле тіло безперестанку падає на нього згори…
- і…
Туманить і блищить в очах…
- навколо усе стане…
З її очей потекли ріки.
- білим.
Вона вкрила його…
Заховавши ніс у її ніжно-холодне волосся, мовив:
- Завтра впаде білий сніг.
Вам сподобалася стаття? Підтримайте україномовне видання: Ваша допомога дозволить нам працювати для Вас і надалі!
➡ Приват 4149629353047269
➡ Monobank: 4441114410047144
➡ PayPal: uimcbiz@gmail.com
➡ Patreon https://www.patreon.com/uimc
Дякуємо!