Стільки є міст, як в небі звізд, та кохати – то тільки у Львові...

Чимало хто із нас, львів’ян, зачувши пісню у виконанні „Піккардійської терції”, підспівує і пригадує собі нещодавні святкування ювілею Львова, де та пісня прозвучала чи не вперше. (На FM-станціях іноді можна почути рекламу „Ратуші”, складену за мотивом цієї пісні). Втім, пісню про Львів, яку так вдало і вишукано представили слухачам 6-ро професійних виконавців, було написано давно. Історія тексту і перекладу не менш цікава. І я хочу, аби ви дізналися про неї також. Мабуть, справді пісня про Львів, написана Мар’яном Гемаром, заслужила собі оселитися тут, поміж нас, і, на щастя, тепер її співають і про неї знають у мистецьких колах.

У розмові між іншим...

Сидимо на каві з пані Любою Козак, професійним перекладачем, екскурсовод для іноземних туристів і цікавою невгамовною співрозмовницею.
Пані Люба вміє розповідати багато й цікаво – так, наче хоче поділитися зі мною усім, про що довідалася сама. Саме Люба Козак розповіла мені й про історію цієї пісні. На що я, звісно, відповіла: „Про це повинні знати не тільки львів’яни!” Ось чому ми тут, у кав’ярні.

По шибі романтично музикує дощик – розмиті силуети перехожих з’являються по той бік великої вітрини й кудись зникають... „Отак усе зникає,” – подумалось мені. Однак, є речі й події, що повертаються, аби нагадати про себе. І пісні також, безперечно.

Про те, як пісня Мар’яна Гемара повернулася до рідного міста, і розповіла мені щойно п.
Люба Козак. Це їй належить художній переклад із польської, а також переклади інших поезій забутого у Львові автора. І, фактично, презентація творчости Мар’яна Гемара спільно із формацією „Піккардійська терція” – також заслуга пані Люби.

А ще у колі зацікавлень Люби Козак – пошуки забутих до війни адрес, родин, місцевостей тощо. Поляки приїздять до Львова, аби побачити і зазнимкувати те, що безпосередньо пов’язано із проживанням їхніх родин тут до 1939 року. Чимало хто з них привозить сюди цікаві факти про Львів, видані за кордоном. Так сталось і цього разу.

Про Мар’яна Гемара розповів пані Любі польський приятель, який так ніби між іншим, запитав, чи відомо щось пані Любі про цього автора, уродженця Львова, якого добре знають і пошановують на Заході. А невдовзі друзі передали цікаву книжку із публікаціями про самого М.
Гемара.

„Трудиться вигнане серце...”

Мар’ян Гемар народився 6 квітня 1901 року у Львові, мешкав у центрі нашого міста, в будинку теперішнього Першого українського театру. Був безмежно закоханий у Львів, присвятив йому не одного вірша, але виїхав рано – рятувався від змін, що невпинно насувались. Письменник-драматург, автор сатиричних віршів, фрашок, перекладів, провів у нашому місті найкращі, молоді роки свого життя, про що згодом згадував у своїх поезіях. До таких належить і „Перша пісня про Львів”, або ж „Стільки є міст”, на мелодію англійського вальсу. Вперше пісню співала Софія Терне у Варшаві, на 81-ій прем’єрі кабаре „Qui Pro Quo” – М. Гемар дебютував як автор в ревю „Купа сміху”.

Читайте також: 20 віршів та пісень про маму

Виїжджаючи зі Львова, молодий М. Гемар надіявся, що повернеться у рідну сторону бодай своєю творчістю. Він розумів, що життя у іншому місті, де панують цілком інші порядки, не буде уже таким романтичним, як дотепер. Згодом, через десятки літ Мар’ян Гемар напише ось ці рядки, (переклад Люби Козак):

Може котрийсь із віршів,
Хоч з десяти по одному,
Знайде дорогу до Львова,
Відшукає кутки знайомі,

В пам’яті не затерті,
Їх привітає зблизька
І від щирого серця
Вклониться Львовові низько.

Може хоч якась пісня
Забринить як метелик мінорно
Між львівськими ліхтарями.
Якщо її Львів пригорне,

Пізнає і приголубить,
На неї серця відгукнуться,
Це буде мені так само,
Ніби я сам повернуся.

„Час позначив нас срібним покровом..”

Пані Люба романтично дивиться у вікно і продовжує свою цікаву розповідь про М. Гемара.
Я помічаю, як захоплено істкряться у моєї співрозмовниці очі – такі виразні, такі променисті. Захоплена чимось, пані Люба уміє зачарувати цікавинками й інших:

– У літературі Мар’ян Гемар дебютував віршем – було це у 1919-му році. Через три роки вишла його перша книжка – томик поезій гумористичного зміту, а наступного року ще одна – балади. Невдовзі покинув рідне місто назавжди; був солдатом Карпатської Бригади, співпрацював із секцією польського радіо в Каїрі. У лютому 1942 року М.
Гемар мешкав уже в Лондоні. До кінця війни він був працівником Міністерства інформації та документації при польському еміграційному уряді. Сам писав тексти, музику, був режисером і актором, відвідуючи Польський клуб „Білий орел”.

Мар’ян Гемар постійно виступав у пресі й по радіо, завжди перебував у вирі подій. Це й не дивно, адже у Лондоні він прожив 30 років. Там Гемар вів власний театр”Гроно” („Ognisko”). Його запрошували з виступами для польських емігрантів до Америки, Ізраїлю та по всій Європі. З 1953 протягом 16 років Мар’ян Гемар вів радіокабаре „Кабаре Гемара”, записи у лондонській секції Радіо „Вільна Європа”. Як усі поляки в еміграції, мав почуття розчарування і несправедливості історії. Польща без Львова і Вільна не була повністю тою Польщею, яку він любив, пам’ятав, якій служив пером і зброєю. Знав, що у новій Польщі для таких, як він, не може бути місця. У соціалістичній Польщі його ім’я і твори були заборонені, тобто, більшості людей невідомі.

Стільки є міст

(Перша пісня про Львів)
на мелодію англійського вальсу

автор тексту: Мар’ян Гемар
переклад: Люба Козак

Трудиться вигнане серце
В пошуках твоїх снів,
О місто людей веселих,
Співучих, зичливих слів.

Це знов лунає пісня та:
Як кохати – то тільки у Львові.
Всюди панує слушна оказія
Для усміхів, сліз, для безсоння й фантазії.
Як в небі звізд,
Стільки є міст,
Всюди порівну злоби й любові,
Йди, де бажаєш,
Чини, як умієш і знаєш,
Та кохати – то тільки у Львові.

У ратуші леви камінні
Варту при брамі несуть.
Знають вони, що незмінні
Юні мрії і цвіт бузку.

З зелених садів
Лине цей спів:
Молодим бути – то у Львові.
Всюди панує слушна оказія
Для усміхів, сліз, для безсоння й фантазії.
Як в небі звізд,
Стільки є міст,
Та знайдуть ці слова тебе знову,
Йди, де бажаєш,
Чини, як умієш і знаєш,
Хочеш в молодість – їдь до Львова.

Музика грає,
Серце стискає,
Щастя хочеш – вернись до Львова.
Всюди панує слушна оказія
Для усміхів, сліз, для безсоння й фантазії.
Стільки є міст,
Як в небі звізд,
Час позначив нас срібним покровом,
Йди, де бажаєш,
Чини, як умієш і знаєш,
Хочеш в молодість знов – їдь до Львова.

Завше, перечитуючи цей текст, бачу перед собою елегантних, вишуканих піккардійців, котрі вкладають своїм професійним співом усю любов і передають її саме так, як хотів про це сказати автор – Мар’ян Гемар.

Є у Мар’яна Гемара й інша поезія – "Пісня про останню мрію". Щоправда, вона дисонує з настроєм цієї статті. Її також переклала п. Люба Козак.

Слава із темряви кликала: Сину!
Чи бачиш це листя зелене в долоні?
Воно так блищить! Це вінець твій із лаврів!
Примір до чола, до шляхетної скроні
Та йди! Якщо йти – то здобути вершини,
Де золото, сила і слава чекають!
Шуміло у львівському парку, а потім –
Ах, як все це сталось?
З всіх тих прагнень до золота світу,
До тріумфів, до лаврів покрову,
Залишилось одне лиш бажання:
Щоб колись помирати у Львові.
Залишилась турбота єдина,
Що заглушує пристрасті інші –
Щоб остання пробила година,
Як прощання, на ратуші львівській...

За кавою спілкувалась Оксана Кришталева