Авжеж, татуювання можна вивести майже так само просто, як і нанести. З ким не буває? Можна в такий спосіб «скріпити» з кимось дружбу і любов, залишити на тілі згадку про доленосну подію. Але ж шкіра – це ваш одяг на все життя! Молодість і шаленство гормонів перешумить, а рисунки залишаться! Та й не просто це так собі – розмалювався і забув. Психологи довели, що символи мають вплив на долю господаря і на його здоров’я – фізичне і психічне. Не знати, чи й шкіра після цього не захворіє? Отоді вже буде зовсім не смішно і не модно. Тоді вже буде плач у кабінеті дерматолога… і порятунок себе не від краси, а від небезпеки і шкірних проблем. Тому перш ніж наважитись на такий крок, навіть якщо у вас грошей кури не клюють, подумайте сім разів! Або сімдесят сім!!!
Гаразд, – якщо вже так кортить зробити зі себе картинну галерею, то чому б не скористатись послугами художника і зробити собі розпис хною чи басмою – мехенді? Він тримається на тілі понад 2 тижні і нешкідливий. А ще є тимчасові татуювання, котрі завше можна змити чи стерти.
Сподіваюсь, що невеликий екскурс в історію татуювання допоможе збагнути, кому і для чого це мистецтво так було потрібне.
Перші рисунки на людському тілі слугували не для прикрас, а для відлякування злих духів та для залякування ворогів. Якось вчені знайшли „людину із криги” – Сімілауна, яка є доказом існування татуажу вже у 3300 році до Р. Хр. І що б там не писали гламурні журнали, а процедура нанесення татуажу пов’язана із жорстоким болем, і прийшла до нас від первісних племен, де й дотепер є обов’язковою.
Щодо походження слова „татуювання”, то на думку багатьох етимологів, воно прийшло до нас із островів Океанії, де слово „тату” містить корінь „та” і означає „рисунок”. У 1778 році слово „татуювання” вперше було застосоване перекладачем, котрий вирядився із другою експедицією Кука. Перші етимологічні дослідження цього слова здійснив Лаперуз за наказом короля Людовіка XVI. Зрештою, в 1858 році слово „татуювання” вперше увійшло до XІ видання Медичного словника Нітсена.
Одні з найдавніших татуювань було знайдено в Єгипті. Це ж єгиптяни винайшли та зберегли секрет бальзамування тіла. У єгиптян татуювання використовували як заклинання проти хвороб. Такі рисунки наносили собі на шкіру жерці богині Ізіди та бога Озіріса.
Північна Америка. У деяких племенах північноамериканських індіанців до нашого часу вважають, – чим рясніший та детальніший татуаж, тим мужніший його носій. Під час розкопок в Перу було виявлено людські рештки із елементами татуажу, де найбільше фрагментів – із сонячним промінням. Вони датуються приблизно 1100-м роком до Р. Хр.
В епоху великих географічних відкриттів європейці були вражені зовнішністю аборигенів, котрі жили на островах Тихого океану. Деякі з них були рухливими картинними галереями з ніг до голови. На обличчя їм було нанесено страхітливі маски, аби відлякувати ворогів.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Майже 100 р. до Р. Хр. з’явились зразки татуажу і в Китаї. Втім, вони прикрашали не лише тіло, але й одяг і декларували соціальний статус носія. За допомогою татуювань таврували злочинців, наносячи їм на чоло ієрогліф „іну”, що означає „собака”. Якщо чесно, то усіх китайців у цьому перевершив Каїн, котрий після вбивства свого брата Авеля ходив по світу із печаттю на чолі.
У Японії мистецтво татуажу називають „іредзумі”. У середні віки вид і тип татуювання визначав статус і професію. Так, середньовічний кат мітив злочинців знаком хреста, зображаючи його на внутрішнім боці плеча. Татуаж був поширений і серед гейш, яким забороняли з’являтися оголеними. Японські майстри винайшли прихований татуаж, який можна побачити лише у стані крайньої збудженості. Щоправда, ці татуювання роблять на основі отруйних елементів – титану і свинцю.
За свідченням істориків, татуаж був поширений серед фракійців, дакійців та сарматів. Практикували це мистецтво асирійці та давні євреї. У Давньому Римі таврували рабів і злочинців, однак злий правитель Калігула розважався тим, що змушував знатних городян робити татуаж проти їхньої волі. В епоху перших християн доволі поширеними стали релігійні мотиви – для розпізнавання братів по духу. У центральній Європі татуювання наносили собі ремісничі (цехові) майстри. Однак, широкого розмаху набули вони лише у часи великих світових мандрів. До ХІХ ст. серед європейців найбільше „татуйованих” виявилось з-поміж моряків, злочинців та військових. Так, у Франції заборонили наносити татуаж, зважаючи на релігійні переконання та загрозу зараження шкіри. Втім, це не завадило у 60-х роках ХХ ст. відкрити там перші салони.
Ескімоси, якути, евенки. Мистецтвом татуажу захоплювались переважно жінки та дозрілі дівчата. Іноді їх наносили в хворі місця як лікувальний засіб, однак щодо техніки, то витримати її міг не кожен здоровий: намазану сажею нитку пропускали під шкіру. Це тривало увесь день.
Ось таке геройство. Сучасне татуювання наносять спеціальними машинками і переважно у стерильних умовах. Хоч, на жаль, не завжди. Шкіра після нанесення гоїться ще тиждень, за нею треба спеціально доглядати, аби добре загоїлося.
Ось кілька причин, чому люди наважуються «набити» татуювання:
- це модно і стильно, бажання виділитись зі безликого натовпу;
- доленосні повороти або кардинальна зміна іміджу;
- виклик знудженому суспільству і бажання довести свою самостійність;
- адреналінова залежність – під час нанесення тату організм, реагуючи на біль, виробляє адреналін;
- тату надає носію почуття захищеності; для деяких це є спробою подолання комплексу неповноцінності;
- використовують тату в косметологічних цілях: приховати шрами та інші проблемні ділянки тіла;
- захоплення героями та ідолами, яких хочеться мати на власній шкірі.
