Леся Олендій – українська письменниця та публіцистка, яка народилася і виросла на Львівщині, працювала у львівській журналістиці, а згодом вийшла заміж за італійця й переїхала жити до Італії. Леся мешкає там з 2011 року. За цей час вийшло кілька окремих книжок авторки: ”Шляхами академіка волі”, написана ще в роки її роботи в Україні, друк якої відтермінувався на кілька років, “Мia Italia”, “Італія під мікроскопом” та “Гніздо горлиці”. Коротка проза авторки побачила світ у спільних збірках з іншими авторами – “Україна в мені”, “Львів Кава Любов”, “Придивитись до життя”. Видавнича група КМ-Букс (Київ) готує до друку збірку “Заведи мотоцикл” з серії “Дорожні історії”, до якої ввійшло два оповідання Лесі Олендій і її верлібр, що дав назву книзі.
Фільм та книга “Гніздо горлиці” зараз є нероздільними для читачів та глядачів. Леся Олендій адаптувала кінофільм у роман, який вийшов у видавництві “КСД” (Харків). Режисер фільму – Тарас Ткаченко. Сценарій отримав перемогу на Міжнародному літературному конкурсі “Коронація слова” у 2012 році. Фільм став сенсацією Odessa International Film Festival та здобув Золотого Дюка за кращий український фільм. Актриса головної жіночої ролі Римма Зюбіна отримала Special Achievement Award на Internationales Filmfestival Mannheim-Heidelberg.
Лесю, як так склалося, що роман було написано після кіносценарію і фільму?
Леся Олендій: фільм “Гніздо горлиці” відзнято за кіносценарієм Василя Мельника. Автор кіносценарію, на жаль, не дожив до закінчення зйомок і тим більше до прем’єри фільму. До мене, як до української письменниці, яка мешкає в Італії, звернулося видавництво “КСД”, яке погодило з кінорежисерською групою створення на основі сценарію роману “Гніздо горлиці”. Використовуючи власні знання про Італію і, зокрема, про історичну Геную, де відбувається частина подій, а також опрацьовуючи інформацію про українську Буковину і кістяк сценарію, я створила роман. У романі “Гніздо горлиці” розширила італійську та українську лінії життя головної героїні Дарини. Для мене створення роману на основі чужого кіносценарію – унікальний цікавий досвід.
– Вдалося поспілкуватись із режисером та акторами?
Леся Олендій: на жаль, ні. Коли я працювала над романом, зйомки кінофільму уже завершилися. За інших обставин я могла б під’їхати до них у Геную: дуже люблю це місто, бувала там двічі, вдруге – два роки тому в день свого народження. Перемовини з режисером та українськими акторами вело безпосередньо видавництво. Мене забезпечили лише матеріалами.
А може був досвід спілкування із українськими заробітчанками? Пригадайте щось цікаве із цього досвіду. Можливо, якісь історії чи ситуації, що трапились.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Леся Олендій: три історії з життя українських заробітчанок окремими оповідками описані в моїй книзі “Італія під мікроскопом”, що вийшла друком наприкінці минулого року у Видавничій групі КМ-Букс. Дещо цікаве, почуте від різних українських заробітчанок, я узагальнила, літературно опрацювала і описала в романі “Гніздо горлиці” в частині “Прощання з Італією”, а саме в розповіді про українську румунку Анжелу, синьйора Джованні і Даринині заробітки на прибираннях – розповідь, якої немає у кінострічці.
Аналізуючи історії різних українських заробітчан, можу сказати, що заробітки бувають різними. Як кажуть, життя – це лотерея. Здебільшого заробітчанство – важка праця у жінок, котрі працюють на прибираннях і гіркий кусень хліба у тих, хто доглядає старих аборигенів, які втратили розум і відчуття реальності. Одна моя знайома кілька годин у день заміняє румунку, котра доглядає за подружжям старих італійців – прикутою до ліжка синьйорою і хворим на Альцгеймер її непосидючим чоловіком, який постійно бігає туди-сюди. Підопічні потребують постійної уваги і спілкування. Навіть після чотирьох годин роботи на підміні у неї болять руки від догляду за лежачою і гуде в голові після невпинної розмови з обома хворими. Але бувають на заробітках й винятки, у які важко повірити. Мені доводилося чути історію про українську заробітчанку, яка мешкає у літньої здорової італійки, допомагаючи їй по господарству. Дві жінки так добре між собою порозумілися, що синьйора, яка багато мандрує, в усі поїздки бере з собою українку.
Уривок із роману ГНІЗДО ГОРЛИЦІ
«Увесь вечір, переходячи з вулиці на вулицю, навмання бродить містом. Опиняється біля головного католицького храму Генуї дуомо Сан-Лоренцо на однойменній площі. При вході до собору, як до живої кицьки, тулиться обличчям до скульптурної морди царя звірів, несвідомо гладить рукою одного з двох левів, що сидять обабіч сходів. Довгим поглядом блукає площею Сан-Лоренцо. Генуя — місто, де на різних вулицях і в різних його будівлях живуть кілька десятків привидів. Площа Сан-Лоренцо — одне з таких місць. У давньоримську історію Генуї цей простір обіймав некрополь. Чимало саркофагів, використані повторно, перенесено в передню частину собору, там, де уночі, напередодні свята святого Іоанна, покровителя Генуї, за переказами, зустрічаються всі дизайнери, художники і робітники, які протягом століть докладали свої знання й уміння до будівництва храму. А простором перед собором досі бродять душі колись похованих під його землею. Підказала б Дарині бодай якась із душ-блукачів, як їй вчинити.
Заходить усередину помолитися. Довго сидить на лаві в урочистості церковної тиші. Тут її думки вишиковуються в рядочок. Ні, зараз вона у дім Тревізо не піде. Зараз вона ще не готова з ними розмовляти й щось пояснювати. Не готова до нових безпричинних бурчань синьйори Вітторії. Не готова й до пристрасних поглядів свого італійського коханця. Нехай пізніше ввечері. Спершу їй треба находитися широкими й вузенькими вуличками давньоісторичного міста, аби краще зрозуміти власні почуття…
…Схід сонця на морі замальований в фарби Моне. Велетенська сонячна куля викочується ніби з морських глибин, переливаючи кольори, що шарами рівненько стають один поверх другого, як у майстерно зготованому барменом різнокольоровому коктейлі. На високих ліхтарях під пальмами ранковий морський спокій поважно стережуть мартини. Дарина сидить на лавці, обличчям до старого генуезького порту. Дивиться на море. Поруч з нею, сперта на лавку, стоїть її валіза. Жінка щулиться від прохолоди травневого ранку біля моря. Окремі ситуації в житті трапляються лише один раз, без повторень. У голові пролітає несвідома думка — ось так неплановано реалізувалося її бажання відстрочити на ніч повернення в будинок Тревізо. Ніч, яку вона провела не в квартирі, де живе Галина, а на березі моря. У товаристві з місяцем й зорями, перешіптуючись подумки з хвилями. Тут вона проведе також половину сьогоднішнього дня. Поспішати їй особливо нікуди. Ще набудеться з італійською зміюкою. Ще не раз скуштує її отрути. На третьому році життя про роботу-курорт у будинку Тревізо Дарина могла б багато розповісти. Тільки кому це потрібно? Ніхто її на ту моральну каторгу на аркані не тягнув…»
Цитати із книги Лесі Олендій «Гніздо горлиці»
– Простір приватних спогадів необхідно очищати від усієї зайвої інформації.
– Мовчання часто рятівне, бо багатозначне. Воно може тлумачитися і як згода з висловленим припущенням, і як небажання будь-що додавати до вже сказаного. Або й як відстоювання власної правоти.
– Будь-які труднощі долаються легше в атмосфері любові. Людина народжена для любові, а не для розтринькування життя у гонитві за невідомим.
– Світ не спиняється у своєму русі з причини, що твою голову гризуть думки невирішених проблем.
– Господь — єдиний і найвірніший Друг, який супроводжує людину від народження й протягом усього її життя. У випробуваннях, що трапляються на життєвій стежині, ми часто не здатні зрозуміти Його найвищих задумів. Але завжди приходимо до Нього у хвилини болю і розпачу як до найкращого Психолога.
– За досконалим фасадом важко вгадати справжню суть.
– Двома тижнями вимірюється звикання до будь-чого — літнього часу, нового місця проживання, нової роботи, іншого ритму життя в інших реаліях. Два тижні триває період, під час якого людина або одразу ж занурюється в атмосферу нового побутування без тривалої адаптації, або ж відштовхує його всіма фібрами своєї душі.
– Навіщо красти й ганьбитися самому й націю ганьбити, якщо є «Карітас», де допомагають усім, хто залишився без роботи й без грошей.
– Людське життя схоже на ті листочки на деревах, що опадають восени, закінчуючи своє коротке земне буття. Навесні на їхньому місці народяться нові.
Дякую за цікаву розмову! Нехай Вам щастить на цікавих людей і нові сюжети!
Спілкувалась Оксана Кришталева
