Бальзак був шалено популярний у Європі. Ним зачитувались салонні дами, його кликала на звані вечірки французька еліта. А Бальзак писав і не особливо зважав на гроші. Та про які гроші може бути мова, коли їхнє із Євою кохання було зовсмі не меркантильним, а романтичним і тривалим?! Аж до останнього дня Оноре.
Я давно хотіла побувати у Верхівні (Житомирщина), і нещодавно моя мрія здійснилась. Ось стою перед величним палацом Ганських, оточеним 60 гектарами парку. Місце тут справді особливе – гармонійно і затишно. Так, що хочеться зізнатися в коханні не лише прекрасні розумній жінці на ймення Евеліна, але й полюбити кожне дерево, кожну квіточку, кожну бруківочку, що веде до палацу. Отакої: в селі – мощена європейська бруківка! Внизу – ставок. Кажуть, в ньому колись була купальня для пані Евеліни, обкладена добротними дубовими колодами, і вихід був просто із палацу. Усе тут овіяне спогадами про їхнє кохання, усе тут зроблено з любов’ю. Заходжу досередини. Там саме іде екскурсія.
Приємним голосом екскурсоводка провадить: „Коли 14 березня 1850 р. з найскромнішого бердичівського костелу святої Варвари безнадійно хворий “кругленький чоловічок на коротеньких ніжках із засмаглим від сільського життя обличчям” вивів поставну, розкішну жінку, віднині – нарешті! – його дружину, кажуть, до нього підійшов один з місцевих кравців. Уважно роздивився елегантний костюм і запитав, де пан наречений його купив? “У Парижі”, – була відповідь. “Дивись, так далеко від Бердичева, а так гарно шиють!”, – здивувався кравчина. Так от це був шлюб Евеліни Ганської та Оноре де Бальзака.”
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
На столах і у книжковій шафі – речі, якими користувався сам Бальзак, переклади і листи. Час тут зупинився, і хочеться послухати, як промовляє тиша. Може, озветься якась лірична нотка або зазвучить любовна пісня? На підвіконні – червона мушкателя (герань). З вікна видно сад і озеро внизу – все, як і більше сотні років тому, тільки ми, люди, стали іншими. Чомусь, саме так мені подумалось в ту мить… Але мої роздуми розвіяли удари молотка – реставрують приміщення.
Екскурсія попрямувала в сусідню кімнату, а я пильніше роздивляюся особисті речі. Ганські були неабиякими багачами – їм належало понад 20000 гектарів землі. Однак, господарювали Ганські уміло, і коли останній з нащадків покидав родинне гніздо у 1916 році, то залишив у спадок і палац, і володіння. Решту ж майна вивезли на 70 возах. А через рік почалась Перша світова війна.
У своїй книзі „Помилка Оноре де Бальзака” Натан Рибак влучно описав характер головних героїв. Письменник вважав, що у Бальзака було добре і чуйне серце, а ще хист до економічних розрахунків. Однак, Верхівня, що була тоді на території Російської імперії, багато в чому різнилась із Францією. Саме це стало однією із найбільших причин, чому Зоря Півночі, як називав свою кохану Бальзак, так довго не зважувалась на шлюб з іноземцем. І все ж ця історія кохання назавжди буде для нас романтичною, бо такою захотіли її залишити для нащадків головні герої.
Коли розумна жінка закохується у талановитого чоловіка
Евеліна Ганська знала кілька мов і читала всі тогочасні книжкові новинки. Разом із чоловіком мала змогу виїжджати до Європи. Вражена новим романом молодого й талановитого Оноре, Єва написала йому листа і підписалась „Іноземка”. У 1832 році почалось їхнє листування. Через рік вони вперше зустрілись у швейцарському Невшателі. Густі темні коси, повнувата шия та руки, живі величезні очі, чуттєві вуста… Такою вперше побачив Зорю Півночі Оноре де Бальзак. Все, що було дозволено Бальзаку – один поцілунок під густою кроною паркових дерев, в той час, як Вацлав Ганський був деінде.
Бальзак був зачарований багатою, романтичною і водливою пані Ганською – поки що чужою дружиною, але неймовірно розумною співрозмовницею. У січні 1834 р. Вони знову зустрілися, цього разу в Женеві. Більше того, Евеліна, жагуча та пристрасна, (саме така жінка, про яку Бальзак мріяв все життя), пообіцяла йому свою руку! Вацлаву Ганському на той час виповнилось вже під шістдесят, але ж він ще живий! Кохання засліпило обох, напевно. Та Ганський невдовзі помер.
На той час у Евеліни вже була доросла донька Анна, єдина з дітей, хто не помер у дитячому віці. Анна була одружена із Мнішеком та відвезена у Вишнівецький маєток. Кажуть, що вона так і залишилась бездітною, а на старші літа пішла у монастир.
Після зустрічі із Оноре у Евеліни Ганської мала народитися їхня спільна дочка, але через важку хворобу дівчинці не пощастило побачити цей світ. Евеліні в цей час уже минуло 46. Бальзак, довідавшись про це, був дуже засмучений. І все ж їхнє кохання не згасло.
Наша екскурсоводка цікаво провадить далі: „З 1833 року письменник живе подвійним життям: одне, на публіку, для всіх – життя-арлекініада, що мусить захоплювати та дивувати натовп прихильників, а інше – цілковито присвячене мадам Ганській. У грудні 1840р. Бальзак вперше побачить палац тут, у Верхівні: поки що лише на подарованій Евеліною картині-панорамі. “Ви мені не говорили, що володієте цілим Лувром. Все це надзвичайно красиво”, – летить у далеку Україну відповідь. Та на власні очі український Лувр письменник побачить значно пізніше, у 1847р. Він поспішатиме до своєї Зорі Півночі через Львів, Підгірці та Броди, минатиме Гетьманський шлях і опиниться у Бердичеві. А звідти до Верхівні ще 80 кілометрів. Саме тут у нього – вперше в житті! – з’явиться власний кабінет та всі умови для творчості. Можна не сумніватися, Бальзак був щасливим у Верхівні, тут він писав останні свої твори. В основу його “Селян” лягли враження від українського повстання. Тут Бальзак написав п’єсу “Мачуха”, працював над “Депутатом від Арсі”, “Мадмуазель де Віссар або Франція за часів Конституції”, “Дрібними буржуа”, “Жінкою-письменницею”.
Їхні любовні листи пульсували ніжністю: “Боже мій, будь благословенна тисячу разів, моя обожнювана Єво! Одержав твого листа, тисячу разів благословенного, тисячу разів перечитанного, де ти – це я, де ти кохаєш, усе забуваючи, я знову дихаю, я ожив, як зів’ялий квіт, напоєний водою… Ти настільки моє життя, що я не витримаю більше 3 місяців розлуки…”
Як довго навіть після смерті Вацлава Ганського Евеліна відмовлялася повторно одружитись! Чому? Важко зрозуміти. Хоча були у них і сварки – Бальзак, нарешті отримавши досить коштів, витрачав їх вкрай непрактично і не прагматично, а Евеліні було важко зрозуміти, чому при матеріальній скруті він не економить, а купує новий, прикрашений словоною кісткою ціпок за 600 франків. Евеліна бачила, що Бальзак серйозно хворий. Вона таки погодилась на шлюб, хоч Російська імперія позбавляла її права на все майно. В Україні залишився палац і набуті родинні коштовності. Разом із тепер уже законним чоловіком Оноре де Бальзаком Ганська вирушила у Париж. Там Бальзак і помер у неї на руках.
Довкола палацу
З 1921р. у палаці Ганських розмістився аграрний технікум. Споруду будували 50 років: розкіш ампіру, сад з рідкісними рослинами, неподалік – каплиця-усипальня. З флігелів до палацу ведуть підземні ходи: сюдою з кухні носили графові сніданки та вечері.
У 1959р., коли світ відмічав 160-річчя з дня народження Бальзака, у Верхівні створили кімнату-музей, яка на громадських засадах діяла до 1995р. Тридцять років по тому відбувається реставрація палацу, а у 1995р. завдяки ініціативі колективу технікуму було обладнано три меморіальні кімнати, які й стали обласним літературно-меморіальним музеєм Оноре де Бальзака. Подумайте лишень: за цим столом Бальзак писав свої “Лист про Київ”, частину повісті “Зворотній бік Історії” з написом на рукописі: “Верхівня, Україна, грудень 1847 р.” Саме ці підсвічники давали письменнику світло вечорами. Клавесину торкалися пальці Евеліни. Збереглися камін та палас, менше пощастило бібліотеці: її вивезли до Житомира. А ось і хитромудре пристосування, виготовлене місцевими майстрами для хворого письменника: ціпок, що при потребі перетворюється на розкладний стільчик – аби страждаючий від ревматизму француз міг присісти навіть під час прогулянки парком абощо.
Студентський фольклор дав назви різним куточкам колись розкішного парку, а чи старовинні перекази, та подорожні минають Алею кохання і Алею розлуки, Лавицю Бальзака і Альтанку Евеліни. А ще в парку росте Дерево Кохання: два стовбури переплелися навічно, тепер їх не роз’єднати. Хтось з журналістів пропонував зробити тут Музей любові. І справді, місце сприяє таким романтичним планам. Та поки що на цих алеях та галявинах закохуються юні аграрії – а ще починають любити цей край туристи, які знайшли у українському селі версальську розкіш, овіяну славетним іменем Бальзака.
Враженнями поділилась Оксана Кришталева, Львів
P. S. Матеріал підготовано завдяки сайтові www.castles.com.ua
