Лелека був тотемом трипільських племен пелазгів, які називали себе лелегами (лелеками). Його зображення вони залишили на Балканах, на островах Егейського моря, в Малій Азії – всюди, куди переселялись. Від їхньої самоназви, очевидно, і походить назва цього птаха.
Інша його назва гайстер, що давньогрецькою означає “зоря”. Гайстер є символом давньої богині Вечірньої і Вранішньої Зорі.
У слов’ян лелеки пов’язані з Лелем – божеством весни і дітонародження. Саме тому найменшим дітям пояснюють, що їх приніс лелека. Навесні, побачивши в небі лелек, діти дружно вигукують: “Бузьку-бузьку, принеси Ганнуську”! (Старші в цей час сидять в ґаджетах і про все довідуються з інтернету). Цікаво й те, що німецька міфологія також пов’язує лелеку з дітьми. Його назву перекладають як “криниця дітей”. Лелеку ще називають бусолом, бузьком, журавлем, чорногузом.
Лелеки споконвіку селились близько до людей. Вірили, що гніздо над хатою – добрий знак і лелеки оберігають усе село. До того ж, лелеки завжди повертаються з вирію у те саме гніздо. Кажуть, що на день св. Кипріяна (13 вересня) лелеки збираються у великі зграї та обирають собі ватажка, який поведе їх у далеку дорогу до Вирію, а назад повернуться 19 березня наступного року.
Серед українців побутує віра в те, що гріх тривожити лелече гніздо, і за це птах може принести у дзьобі жарину й спалити хату. До лелек споконвіку ставились як до людей.
Журавлі також є символом українців-емігрантів. Про це зокрема йдеться у вірші Богдана Лепкого “Чуєш, брате мій”. Цей вірш поет написав, будучи в еміграції та відчуваючи, що вже ніколи не повернеться на рідну землю. А пісню на слова Б. Лепкого виконала незабутня Квітка Цісик – українка зі США.
ЯК ЛЮДИНА СТАЛА ЛЕЛЕКОЮ
(легенда Поділля)
Колись у нашому краї була велика біда: люди не мали роботи, не вистачало на всіх землі, не раз і шматка хліба не було в хаті. Не витримав такого життя один чоловік та й подався шукати щастя в далях, в заморських краях.
Тут він знайшов вічне літо, а головне хліб і воду. А більшого він і не бажав. Воно б, може, й нічого, але стала його діймати страшна ностальгія — сум за батьківщиною. Все більше й більше думав про повернення додому в рідний край. Хоча не назовсім, а так щоб трохи тут жити, а трохи в рідній стороні.
— От якби я мав крила, то міг би хоч раз на рік злітати додому.
Почув його молитви Господь і перетворив того мрійливого чоловіка в лелеку.
Змахнув крильми лелека та й полетів до рідного дому, в Україну. Зраділо його серце, коли побачило свою землю, село, батьківську хату. Але й засмутилося, бо вже не зміг назад стати людиною.
Звив собі гніздо на дереві, що росло у дворі колишньої хати, і став там жити. Так жив до кінця літа, аж стало його знову тягнути в чужий край, де тепло і харчі є. Зібрався та й полетів у вирій, до теплих земель.
І так відтоді літає туди-сюди, по кілька місяців живе на батьківщині, арешту на чужині. Сім’я його розмножилася, з’явилися родичі — журавлі, чаплі. Тільки коли підіймуться ці птахи в небо, сумовито кричать: укру-укру.
Не можуть вже вимовити, як перше, слово «Україна», але не забули своєї батьківщини.
ЧОМУ ЛЕЛЕКА ЖИВЕ БІЛЯ ЛЮДЕЙ
Було це дуже давно, у прадавні часи, ще тоді, коли на нашій землі плодилася різна звірина. Тоді розвелося у теплих водах багато всякого гаддя. От люди стали просити Бога, щоб позбавив землю від тієї погані. Послав Бог янгола на землю. Зібрав янгол гаддя у великий мішок, покликав дужого чоловіка і звелів віднести все те і висипати в море. І попередив чоловіка, щоб не розв’язував мішка і не дивився, що є в ньому, бо буде йому зле. Ніс, ніс той чоловік мішок до моря, не день, не місяць, а довго йшов. Дуже кортіло йому зазирнути всередину, та побоювався. І таки не витримав. Не встиг розв’язати мішок, як звідти ринули жаби, гадюки, черви…
І впало прокляття на того чоловіка: за непослух він став птахом – лелекою. Чорногузом, бузьком, буслом – по-різному стали люди його називати. Ходить ото він по болоту та дзьобом довжелезним визбирує гадюк, вужів, інше гаддя, аби не побільшало його на землі, аби не розповзалося межи людей. Має виловити всю погань на світі. Як те зробить, то знову стане людиною.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Коли ж бачить бузько, що й між людьми недобре, то стане нерухомо на одній нозі і плаче гірко. А як бачить добро між людьми, то калатає своїм дзьобом. То він так радіє.
Відлітає лелека у далекі теплі краї і завжди знаходить дорогу в рідну оселю, приносить на своїх крилах весну людям. А який він добрий сім’янин! Як шанує свою подругу, допомагає їй. Він добрий батько, пильно доглядає своїх пташенят. Вірнішого подружжя, як лелеки, нема. Вони паруються раз і назавжди. Якщо одне з них гине, то друге живе далі самотньо. Цю легенду згадано у фільмі “Білий птах з чорною ознакою”.
ЛЕГЕНДА ПРО ЛЕЛЕКУ
Це давня легенда. Колись на світі панували звірі, а люди тільки-тільки з’явились з глини.
Дуже-дуже давно, коли народилась перша дитина, зібрались усі звірі, птахи та риби і стали радитись: а хто ж принесе її батькам.
Першим вийшов цар звірів Лев, і сказав:
– Позаяк я є царем над усіма звірами, попрошу доручити цю справу мені. Я сам принесу людям їхнього первістка.
Усі погодились, але виникла проблема, потрібно було далі перенести дитину через Море-Океан. Лев не міг впоратись сам. Тоді з води випірнула Риба-Кит і мовила:
– Я перенесу людське дитя на своїй спині, хай Лев тільки донесе його до Моря-Океану.
– Добре, – погодилися звірі, – але за Морем-Океаном є великий непрохідний Ліс-Праліс, потрібно якось перенести немовля і через нього.
Тут наперед вийшов чорний Орел.
– Я перенесу через Ліс-Праліс.
Звірі знову погодились, та старий Вовк заперечив:
– ти, Орле, – сказав він, – незаперечно, найсильніший і найсміливіший птах, літаєш вище усіх, але Ліс-Праліс дуже великий. Чи вистачить тобі сил донести дитину, подолавши таку відстань?
Орел задумався. Так, він справді найсильніший, літає найвище, його усі бояться, та віддаль була дійсно великою.
– Гаразд, – погодився Орел, – а й справді, це для мене може стати перешкодою. Тому замість мене полетить Лелека. Він долає дуже великі відстані, він подужає.
Наперед вийшов білий-білий Лелека. Поклонився усім присутнім, та подякував за честь і довіру.
– А для того, щоб тебе ніхто не посмів зачіпати чи ображати в дорозі, – мовив далі Орел, – я дам тобі свою відзнаку. І провів своїм чорним крилом по крилі Лелеки. Кінчики крил білого Лелеки почорніли – тепер усі знали, що то ознака Орла, і не варто зачіпати цю птицю.
Так, як час був уже пізній, вирішили відправити усіх в дорогу наступного ранку. А зранку впав сніг – прийшла Зима. Звірі знову зібрались і зажурились. Як бути тепер? Зима, Сніг та Мороз можуть зашкодити.
Думали, думали і постановили, що необхідно сповити дитину в білі пелюшки. Саме білий колір захистить, зігріє та сховає немовля від зимової негоди. Та і Лелека також білий – зима його не помітить.
Так і зробили звірі. Спочатку Лев приніс дитину до Моря-Океану, потім Риба-Кит несла її на своїй спині, а далі Лелека переніс через Ліс-Праліс. Немовля було закутане в білі пелюшки і Зима не помітила ні її, ні білого Лелеку. А чорні відзнаки на крилах птиці відлякували недоброзичливців.
Ілюстрації Олега Шупляка – неймовірно цікавого художника із Тернопілля
