Нехай підождуть невідкладні справи, –
Я надивлюсь на сонце і на трави,
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми…
Ліна КОСТЕНКО
Щодня одне і те ж: хата-робота-обов’язки-цейтнот. За круговертю рутинної праці забуваємо про маленькі, але такі потрібні кожному із нас дати: чи то родинні, чи товариські, чи просто ті, що гріють душу теплим промінням спогадів та уваги. Коли хтось нагадує нам про них, кажемо – не було часу згадати, немає змоги усе вкласти у голову. І не треба.
Не треба спеціально чекати якоїсь круглої визначної дати, аби подарувати родині чи ближньому дещицю радості. Вчімося влаштовувати свято самі собі. Приводом може бути навіть гарна погода.
А найбільше ми забуваємо про уродини. Поки ще діти малі, поки зростають і змінюються мало не щодня, намагаємось влаштувати їм свято із тортом, свічками і танцями. А підростають – ніхто й листівочки не надішле. Чому так? Негоже говорити про вік?
Чесно кажучи, не розумію цього світського правила: втаємничувати свій вік, робити з цього бозна-яку панацею… Скільки кожному із нас років? Психологи довели це – не завжди стільки, скільки зазначено у метриці. В людини є фактичний вік – суха дата, біологічний – стан організму і запас життєвої енергії. А іноді кажемо: „Розумний не за віком!” Цей ментальний досвід – також своєрідний розумовий вік.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Особливо це стосується жінок. Я завжди вважала, що жінці саме стільки років, на скільки вона себе відчуває. Особливо, якщо жінка пошанована, огорнена теплим шалем щирої уваги і поваги. І навіть святкуючи не перший ювілей, вона все одно почуватиметься молодою.
Маленькі життєві радощі розкривають нас по-новому. Старші стають молодшими, а діти виявляють неймовірну кмітливість. Виснажене обличчя студентки враз розквітає, а щаслива мати стає більше схожою на свою дорослу доню.
А хто сказав, що чоловікам не потрібна увага? Вони за щоденними турботами також не помічають маленьких життєвих радощів. Світ починається із кожного з нас. Почніть сьогодні…
Оксана КРИШТАЛЕВА, Львів