Жіноча проза Міли Іванцової проста і доступна, як хліб. Її герої живуть поруч, а сюжети виникають із простих, але незабутніх життєвих ситуацій. Cаме цим вони і цікаві.
Наша розмова з Мілою Іванцовою виникла невипадково. Нещодавно з'явилась нова книжка авторки "Скринька з оповідками". Власне, дещо з цієї скриньки ми й витягнемо. Читачам завжди цікаво побувати на письменницькій кухні на почаювати з авторкою. Отож, запрошую до розмови.
- Що найцінніше Ви хочете сказати своїми текстами і чим поділитись із читачем?- У своїх
творах я спонукаю читача думати і самому робити висновки, а не нав’язую йому своє моралізаторство. Я поважаю свого читача і впевнена, що він здатен сам оцінити і героїв, і їхні вчинки, і ті ситуації, в які я їх ставлю, намагаючись бути просто «камерою», яка чесно показує наше життя в різних його проявах. Але я за натурою позитивіст і пильную, щоби навіть показуючи невеселі моменти нашого буття, не депресувати читача, а навпаки давати йому віру в те, що не можна опускати руки, адже так багато залежить від кожного з нас, від нашого вибору, як жити.
- Коли Вам найкраще пишеться і коли не можете писати?- Зазвичай мені краще пишеться вночі. Відповідно – взимку, бо ночі тоді довші. Але підживлююся я і творчо, і просто по-людськи від сонця, літа, квітів, від спілкування з цікавими людьми, захопленими тим, що вони роблять. Не можу писати, коли не маю на це внутрішніх сил, адже створювати чужі долі та історії – то дуже енергозатратна справа, і щоби віддавати щось читачу, треба спершу його накопичити в собі. Довго не могла писати після Майдану – мала велику «пробоїну», бракувало сил братися за писання, а особливо – повертатися до нелегких спогадів. Роман про той час у мене і досі в роботі.
Цікаве відео на нашому каналі: Листівка на День матері з фетру
- Як обираєте собі типажі та сюжети? Можете пригадати цікаві випадки.- Мені не бракує ні типажів, ні сюжетів.
Все це існує навколо нас і щодня трапляється на очі, тільки будь уважним і небайдужим. І тоді, за визначенням Андрія Куркова, «прокидається письменницький коршун», який тут же хапає цікаву ідею чи якийсь штрих до персонажа і тягне в своє творче гніздо. Інколи у мене є реальні прототипи, у яких я прошу дозволу використати їхню історію в своєму творі. Інколи лишень якісь реальні риси характеру чи зовнішності втрапляють у художній твір і далі розвиваються там за волею автора. Найсвіжіше, що впало мені в око і десь вирине у творчості – днями у бібліотеці один немолодий читач помітив між стелажами під батареєю коробку від взуття, підійшов до мене і тихенько розповів про знахідку. Мовляв, треба би з’ясувати, чи в курсі бібліотекарки, що то є. Бо хто його знає, може, то вибухівка… Довелося провести розслідування. Обійшлося без теракту, навіть трохи смішно потім було (збережу інтригу). Не виключаю, що цей маленький епізод може стати чи окремим оповіданням-мініатюрою, чи з’явиться у великому творі. Тож – життя дає уважному автору безліч ниточок, які той може вплести у свої історії. Хоча, і вигаданих ліній і персонажів у мене чимало.
Навіть дивуюся, коли читачі потім упізнають в них себе чи своїх знайомих.
Дякуємо Брайт Букс за сприяння і спілкування