Віра Олеш або ж Яремія

Віра Олеш або ж Яремія

Про Віру Олеш можна говорити як про філолога, психолога, логопеда, а зараз більше, як про журналіста, велотуристку, хусткувальницю, волонтера благодійного фонду...
olesh.jpg (229.35 Kb)
– На книжковій толоці в Чернігові я побачила (і зазнимкувала), як Ви, п. Віро, майстерно пов'язуєте хустки і прилаштовуєте очіпки на голови українських панюсь. Отож, насамперед хочу запитати про Ваше захоплення традиційними головними уборами – коли Ви захопились і де застосовуєте?
– Дякую за таке файне питання. Наші панюсі такі гарні і милі, а хустка тільки додає їм шарму і величності… Вже років з десять я у полоні отого хусткування. Не знаю, хто придумав це гарне слово. Я кардинально змінила своє ставлення до хустки, коли побувала на майстер-класі львівської майстрині Ірини Вах.

Вона була у Червонограді на запрошення пречудових червоноградських берегинь Незалежного жіночого товариства «Прозерок». Товариство очолює неймовірно харизматична Юлія Бурко, яка і запропонувала мені долучитися до майстер-класу. Холодного осіннього вечора зібралися жіночки на вечорниці з хусткою. І там я побачила диво! Там я дізналася стільки цікавого про хустку, що і дотепер у полоні цих відкриттів! Я побачила способи повязування хустки: невідомі, розкішні, магічні… Але серед них були і ті, які я знала з дитинства! Це також було відкриттям, бо ніяк не могла подумати до цього, що ті повязування від мами і баби є також мистецтвом! Я думала над побаченим, вдома пробувала «набити руку», але не уявляла, як далеко зайду у цій практиці.

Через якийсь час поштовхом до хусткування стало запрошення на свято «Хустка – берегиня жіночої краси». Моя добра коліжанка з Жовкви, бібліотекарка Надія Хомишин, запросила мене на це свято і сказала: «Ти була на майстер-класі, то і нам покажи». Йой, та як я вже?! Та я ж ще не… Але запрошення серйозне, треба діяти! … Свято хустки пройшло дуже захоплююче! Всі такі гарні, можете на фото глянути. До речі, тоді у Жовкві на цьому заході була наша львівська чудова письменниця Оксана Думанська.

Ох, і трусились мені руки, як я її захустковувала! Але зараз пані Оксана створила свій образ саме в захусткованому варіанті. Хоча використовує частіше велику шаль, але модерує її на голові, як хустку, повязує «обручем», чи «короною»… Думаю, з благословенства пані Оксани я сміливо взялась за великий процес хусткування! Знайшла однодумців-майстринь, які теж вміють захустковувати: то гарні наші галичанки Оксана Рудавська з Дрогобича, Оля Береза з Нового Роздолу… Знаю, що хусткувальниці є по всій Україні.

Переконалася в цьому, коли років 4 тому долучилася до неймовірного всеукраїнського дійства – Книжкової толоки, організованої пані Любою Хомчак з Миколаєва над Дністром. Її магазин «Книжковий Дворик» став «Книжковим Двориком на колесах» і обїхав вже всю Україну по кілька разів! Обласні центри, великі міста і малі містечка – всі чекають в гості Книгу! А разом з книгою – розмаїті майстер-класи, серед яких і хусткування. У Маріуполі я зазнайомилася з чудовою берегинею українського духу Ольгою Яковлевою. Вона сама шиє розмаїті очіпки, носить їх, не стидається і не боїться, говорить українською, бо все-таки за 30 км від лінії фронту, на узбережжі Азовського моря, де русофільські настрої ще сильні, позиція українського духу викликає моє захоплення і повагу! Зрештою, з такою ж повагою і захопленням можу говорити про всіх людей, які активно беруть участь у моїм хусткуванні! Так і застосовую хустку, розповідаю, що знаю, про її походження, про розмаїту специфіку в регіонах, про лемківську, гуцульську, угнівську традицію хусткування. Запитую, що знають про свої, місцеві, традиції. Вчуся, бо хустка, як виявилось, то така глибина, такий обшир, що аж дух забиває, коли відкриваю її для себе з кожним хусткуванням.
dumanska_u_hustci.jpg (72.87 Kb)

– Ваше псевдо – Яремія. Чому? Звідки воно і що означає?
– Якось запропонували мені взяти участь у літературному конкурсі, де треба було мати ще й псевдонім. Думала-думала, вирішила зупинитись на дівочому прізвищі мами.

Воно у неї від батька, мого діда Йосипа. У мене з дідом – один день народження. Дідо мій був дуже гарною людиною, дякувАв у церкві, був дзвонарем… От я з його прізвища Яремко утворила собі літературне імя – Яремія.
olesh_u_listi.jpg (213.02 Kb)

– Психологія, волонтерство – це таки Ваша робота чи велике захоплення? Що основне у житті? Та чому саме це?
– Фах психолога, логопеда, як і філолога, здобула в університеті. Поки працювала, то все було роботою.

Паралельно з роботою зявилось захоплення громадською діяльністю, яка завжди є волонтерською. Зараз я «вільний художник», тому роблю те, що хочу. Я вже більше 15-ти років є волонтером БФ «Еко-милосердя», що успішно діє в одному з наймолодших міст України – Соснівці, де я живу з сім'єю вже багато років. Це – Сокальщина, а родом я з Мостиського району нашої рідної Львівщини, з маленького мальовничого села Княжий Міст, що біля стародавнього міста Судова Вишня… Моя мала Батьківщина знаменита Іваном Вишенським, Тадеєм Дмитрасевичем, Богданом Ігорем Антоничем…
olesh_i_gentosh.jpg (188.97 Kb)

– Коло Ваших друзів професійне чи мистецьке? Що цінуєте у друзях?
– Зараз більше мистецьке, волонтерське. Але у це коло входять і давні професійні друзі… Я всіх дуже люблю і шаную!

– Із біографії також відомо, що Ви, п. Віро, член Національної Спілки журналістів України.
Де, зокрема, Ви працювали (і працюєте), про що пишете і що читаєте?

– Так, вже 5 років я у Спілці журналістів. Це для мене почесно і відповідально. Я є спеціальним позаштатним кореспондентом газети Прибузького регіону – «Новини Прибужжя», яка виходить у Червонограді. Особливою честю для мене є довіра і рекомендації дуже талановитих, високопрофесійних журналістів цього видання – Світлани Тверітнєвої та Марії Кречківської. Вдячна їм за зацікавленність у моїх матеріалах, які вони публікують на сторінках газети. Пишу про все, що бачу в мандрах Україною, про людей, з якими знайомлюсь, про цікаві події та неймовірні зустрічі. А читаю наших авторів, сучасних і не дуже… От, тільки недавно прочитала Андрія Цінцірука «Коло Елу», історично-романтичний роман. Читаю поезію, бо дуже її люблю, цікавить мене документальна література… Я дуже люблю читати!
olesh_chernigiv.jpg (383.51 Kb)

– Ви, п. Віро, ведуча фестивалів, концертів, весіль, ювілеїв, поетично-музичних дійств. Це – незмінна частина Вашого приватного життя чи також професійна діяльність? Які зокрема свята і концерти запам'ятовуються найкраще?
– Це просто незмінна частина мого життя. Приватне перейшло в професійне, бо треба все робити по вищому класу! Я, слава Богу, не сама у цій веремії дійств. Зі мною друзі – високі професіонали, з якими приємно творити свято для інших. Я дуже хочу їх назвати: це Руслана Федюк, Марія Савчук, Ірина Дуванова, Ігор Байор, Павло Савчук, Інна Слободенюк, Тетяна Коліда, Богдан Бовшик, Юлія Капітан, Роман Климко, Тетяна Жукова, Алла Дупляк, Наталія Бекерська, Наталія Курінна, Надія Тимошик, Ірина Харчук, Олена Пожичкевич, Надія Гнат, Юлія Осадчук, Лідія Бойчишин, Дана Мехедова, Михайло Махник, Юрій Кархут… Гарних людей навколо мене багато! Не лякайтеся, ми всі разом не ходимо, але, коли щось творимо, то підтримуємо одні одних, допомагаємо і в результаті виходить дуже гарне дійство, чи то фестиваль, чи презентація, чи вечір спогадів… Памятними є наші фестивалі, які ми організовуємо у Соснівці, це «Краса Душі», «Лютнева рапсодія», «Колисала колисонька», Соснівська Книжкова толока… В памяті – гарні зустрічі з дуже цікавими людьми. В памяті – поїздки Україною у складі соснівської велокоманди, коли організовувались знамениті дитячі веломарафони! Все це – неймовірні свята духовності і духу! І хочеться їх продовжувати… А як можна забути участь в наших революціях, чи поїздку в зону війни до наших захисників… Хай маленька часточка нашого душевного добра і тепла примножить мир на землі! Я з друзями в це вірю!

- Дякую Вам за розмову. Бажаю Вам, п. Віро, часу на добрі справи і наснаги до розмаїтої роботи.
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2018.