В Україні стає все популярнішим східна традиція милуватись сезонним цвітінням сакури. Для цього тисячі туристів щовесни вирушають в Закарпаття.
Прийшла ця традиція до нас із Японії. Японці віддавна милуються цвітінням диких вишень, влаштовують посиденьки під квітучими деревами, влаштовують фотосесії та підносять це свято до рівня національного. Не дивина, адже японці шанобливо ставляться до природи і традицій. Можливо, саме така глибока віра у власні традиції стала добрим прикладом для інших країн поважати природу і милуватися її найкращими періодами.
Традиція проведення пікніків під квітучими деревами сакури називається «Ханами». Спочатку була поширена лише серед еліт, пізніше поширилася серед і простих громадян.
Сакура або ж японська вишня – загальна назва декоративних дерев підроду вишень. Зазвичай позначає вишню дрібнопилчасту (лат. Prunus serrulata (serrula)), що не плодоносять. В японській мові словом «сакура» позначають будь-яку вишню взагалі.
Японська сакура відома давно і в усьому світі. А от українська сакура в Закарпатті сягає лише 100-річної історії. Там побутує дві версії про те, як саджанці сакури потрапили і прижилися в Ужгороді та Мукачевому. Одна з них – народна і легендарна, інша – історчно підтверджена.
Легенда оповідає нам, що понад 100 років тому саджанці японської сакури везли у подарунок австрійському імператорові Францу-Йосипу. Дорога була неблизька, тому посланці зупинились на нічліг десь поміж Ужгородом та Мукачевим. Вночі хтось вкрав саджанці й продав потім в Ужгороді на базарі, видаючи сакури за плодові дерева. Позаяк клімат в Закарпатті м’який і теплий, сакури не лише добре прижились, а й чудово розрослись.
Та історичні документи подають іншу версію поширення сакур в Ужгороді та Мукачевому. У минулому столітті чехи розбудовували один із районів Ужгорода. Оскільки там був досить болотистий ґрунт, то вирішили посадити сакури. Ця версія виглядає більш правдивою.
