Люди є різні. Хтось любить спілкуватись аж надто відверто, інший – навпаки – постійно закривається. Крайнощі завжди приносять певний дискомфорт. Яка ж золота середина у таких випадках? Правильно, вміти зберігати свої особисті кордони.
Якщо ви не відчуваєте свої межі, ви не можете їх окреслити і для оточуючих. Хочеться вам того чи ні, почуваєтесь ніби голими перед цілим світом, цілком незахищеними. Розмиті межі змушують постійно хвилюватись і почуватись так, наче ви стоїте на сильному вітрі.
Натомість власні кордони створюють щось подібне до затишку. Людина, яка лише навчилась такі кордони виявляти, спочатку у спілкування з іншими намагається їх скинути, оголитися. Проте це питання часу – згодом вона має усі шанси зрозуміти, що можна поводитись так, ніби вона у гостях. Верхній одяг знімаємо, проте з розрахунком, що ми ненадовго і він не у домашній шафі.
Якщо нема меж, то людина наче зливається з іншими. Вона не вміє себе відчувати як окрема особистість. Більше того: це схоже на самозречення. Адже особистість фізично є, однак як така – не існує, не бачить себе.
Оголена людина без кордонів постійно не знає, чого їй очікувати. Занадто відкрита або занадто відкрита вона мучить себе. Такі стани можна назвати відповідно залежністю, коли людина не вміє будь-що приховувати, або контрзалежністю, коли вона відчуває страх щодо відкритості перед іншими.
Найкраще навчитись балансувати, поводитись асертивно, тобто гнучко. Баланс – це завжди найоптимальніший вихід із ситуації. Уявіть собі, що ви чітко знаєте і розумієте свої права і потреби, а також права і потреби інших людей. Відтак ви можете поводитись так, щоб задовольняти власні бажання, тримаючи власні межі і не порушуючи інших. Асертивна поведінка завжди базується на відкритості та чесності, а особистості, котрі її обирають, легко досягають своїх цілей. Їм для цього не доводиться гратись у кулуарні ігри. Вони вміють організовувати відверті і щирі стосунки.
Психологи розповідають, що часто їхні клієнти десь на останніх заняттях терапії починають розуміти, скільки зайвої енергії витрачали на те, щоб підлаштуватись під когось. Більше того, на те, щоб забувати про власні бажання та індивідуальність. І як завжди – все починається з дитинства. Людина, потреби котрої у ранньому дитинстві не задовільняли, почала маніпулювати іншими. Зрештою, і собою також. Вона робить це не спеціально, а радше тому, що колись це був її єдиний спосіб привернути до себе увагу.
Проте варто лише пройти психотерапію, лише починають з’являтись особисті кордони, людина починає вміти функціонувати автономно, не зливаючись із кимось.
Що ж це їй дає?
- – Можна обходитись без маніпуляцій собою.
- – Можна не маніпулювати іншими, адже людина вже є в ресурсі подбати про себе сама.
- – Можна почуватись одягненою, а не голому на холодному вітрі.
- – Зникає потреба мучити себе.
- – Не потрібно соромитись.
- – У залишку – велика кількість енергії, котра досі йшла на непотрібні речі.
І в результаті маємо не просто баланс у спілкування з іншими. На виході така людина готова до творчих здобутків, досягнення цілей та, звісно ж, здорових стосунків.
Більше цікавих матеріалів на тему психології читайте на сайті https://klepkainfo.com
