Завдяки неймовірно цікавій та корисній лекції Анни Черноус, етномузиколога, яка завітала у Майстерню Магди Дзвін, я довідалась дуже багато про приховані символи та забуті традиції предків, пов’язані із зимою та різдвяно-новорічним циклом.
Насамперед, звідки коляда? Від давньоримських календ. Звідси – і слово “календар”. А ще давні римляни називали календами перший день кожного місяця, а рік у них поділявся на 10 місяців.
На думку укр. дослідника фольклору і традицій Ксенофонта Сосенка, слово “коляда” може бути іранського походження і перекладається як “сонце тут”. Коляда має й кілька синонімів: калита і корочун.
Калитою називали випечений у формі сонця круглий пухкий корж, який підвішували на шворочці та влаштовували забави під час Андріївських вечорниць у ніч з 12 на 13 грудня. І не випадково, бо калита нагадує сонце. Корочун – від “короткий”. Грудень – час коротких днів, символічного вмирання і народження сонця.
Символами хранителів роду здавна був дідух – дід і солома на долівці – баба. Щороку по святах (на Йорань) дідуха й солому спалювали або закопували. Наступного року неодмінно плели і стелили нові.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Кутя – ритуальна страва не тільки для живих, а й для померлих, котрі відвідують родичів у цей сакральний час. Слова коляда, калита, корочун на думку ряда дослідників мають спільний корінь, спільне походження – вони не зовсім синоніми. Вірніше буде сказати, що різдвяна кутя, як і поминальне коливо приготована із пшениці з медом, що вказує на їхню спорідненість.
У колядках присутні три теми: космогонія (зародження світу, зв’язок із зорями й Місяцем), землеробство, (де згадано про весну і зелень; не дивно, адже наші предки святкували новий рік навесні) і пісні із християнським змістом, які прийшли у наші традиції пізніше, із запровадженням християнства. Вертеп спочатку був суто ляльковий і зберігся до нашого часу як шопка (або ж інсталяція), а от вертепна драма із перебраних людей (перфоменс) став частиною вуличних ігрищ і народним театром. Зазвичай розігрували вертепи молодь або студенти, які в час різдвяних свят були вдома і веселили публіку.
. . . . . .
Старий-новий рік або свято Маланки й Василя відзначали відповідно 13 і 14 січня. Це було своєрідне пошлюблення чоловічого та жіночого начал задля народження нового року. Особливо добре і цікаво збереглися традиції Маланки (або Переберії) у Чернівецькій області.
У багатьох селах Маланка (перебраний) хлопець робив у хаті дрібні збитки. Це вважали добрим знаком і саму Маланку за це не сварили. Тобто, у хаті спеціально влаштовували невеличкий хаос, аби із цього хаосу і безладу постав новий лад і новий рік.
На свято Василя хлопці засівали і бажали господарям щастя-здоров’я. Поруч із щедруванням на Василя по селах водили Козу. Це також бути символом смерті старого і народженням нового року. Життя перемагало смерть.
Обряд Кози розігрувався у когось вдома. Для цього існувало три головні персонажі: Коза (перебраний хлопець), Стрілець (Мисливець), який козу вбивав і Лікар, який Козу оживляв.
Загалом цикл різдвяних свят завершувався Водохрещам або Йорданом. На думку деяких дослідників Йордань походить від “Яра-Дана”. Позаяк Дана була язичницькою покровителькою вод і річок (звідси Дністер, Дін, Дніпро, Десна – всюди присутній корінь “дан”), а ярий – це весняний, тож ідеться про освячення води і народження у воді нового життя.
Цикл різдвяно-новорічних свят поєднує у собі символіку трьох стихій: Різдво (сонце) – вогонь. Тобто, народження сонця; Василя (засівання землі або її запліднення) – зерно, та Водохреща (вода) – життя, адже все народжується у воді.
Записала Оксана Кришталева, Львів
